Ветеран, джерки й спецоперація СБУ «Павутина»: як усе це пов’язане

Після фронту – кухня. Після поранення – джерки. Після зневаги – підтримка сотень. Іван Цигрик – ветеран із Котельви Полтавської області. Він створив власну справу, що стала його особистою психологічною реабілітацією. Виробництво м’ясних снеків не просто повернуло йому віру в себе – воно дало голос заявити про себе іншого.

Про історію створення своєї справи та про те, як вплинула спецоперація СБУ «Павутина», Іван Цигрик розповів «Вікну Відновлення».

Мрія з дитинства

Іван завжди мріяв про кухню. Це був простір дії, де можна творити. Та спершу довелося почати не з кулінарної роботи, а з посади офіціанта. Але й у залі ресторану він знаходив натхнення – у людях, з якими перетиналася його шляхи. Однією з таких зустрічей стала розмова з медиком за освітою, який свого часу вирішив працювати кухарем:

«Ваню, я сам медик за освітою. Батьки наполягали, щоб я йшов цим шляхом, але я завжди хотів готувати. Почав усе з нуля – і врешті потрапив на кухню, працюю кухарем у гарячому цеху. Це справді круто. Мені це дуже подобається», – переповів слова знайомого Іван Цигрик.

Ці короткі розмови, внутрішні пориви повільно, але впевнено підводили його до рішення. Та справжній поштовх стався після війни.

Шлях через фронт

2022 року Іван пішов добровольцем. Йому був 21 рік. Служив спочатку у теробороні, а потім у 72-й бригаді, на полігоні якої закінчував бакалаврат університету. Пройшов Бахмутський напрямок, виконував штурмові завдання. Там, на полі бою, отримав кульові поранення. Вижив. Повернувся. Але не зміг більше бути тим самим.

Після операцій та реабілітацій вирішив повернутися до війська. Проте спроба зірвалася через бюрократію – Іван має третю групу інвалідності, тож не міг служити у своїй бригаді. Його залишили в територіальному центрі комплектування, але ставлення до нього як до представника цієї структури уже було іншим.

«У 2022-му мені аплодували за те, що я пішов служити. У 2024-му – вже плювали в спину. Казали, що я вигадую, що поранення немає. Це боляче. Я не витримав і звільнився», – розповів ветеран.

Перші кроки до справи

Хлопець не одразу знайшов, куди себе подіти. І саме тоді поруч була сестра Марина. Вона не просто підтримувала, а буквально виштовхала його до дії. Вмовила спробувати – спочатку пройти навчання, потім відкрити власну справу. Іван вагався, але погодився. Так потрапив на навчання до проєкту  «Траєкторія 2» , під час якого відкрив свою першу справу.

На старті Іван не залишився сам. Його підтримали найрідніші. Сестра допомагала з логістикою й пакуванням, ділилася досвідом і тримала морально. Допомогла і знайома фотографка, яка також шукала себе. Фото й відео стали основою першої презентації бізнесу.

Хлопець планував презентацію своєї справи на 1 червня 2025 року. Усе було готово, залишався лише пост у соцмережах. Але саме в той день відбулась масштабна спецоперація СБУ – «Павутина». Стрічка новин майоріла заголовками про ураження російських військових аеродромів.

«Усі новини були про “Павутину”, про вантажівки. Я подумав: круто, ви топ, хлопці. Але зрозумів, що на цьому фоні моя справа виглядатиме як маленька піщинка. Ми перенесли запуск на кілька днів», – поділився враженнями Іван Цигрик.

Джерки зі смаком справжнього

Ідея виготовлення м’ясних снеків народилася з особистого досвіду. У крамницях, барах, на фестивалях він неодноразово купував джерки, які не мали ні смаку, ні структури. Здавалися тирсою, а не м’ясом. Іван вирішив спробувати приготувати їх сам і почав сушити м’ясо для себе, друзів, родини. Відгуки були вражаючі.

«Купив дегідратор на шість поличок. Готував. І всі казали, що це найкраще, що вони куштували», – сказав хлопець.

Він почав експериментувати зі смаками. Шукав спеції, обирав м’ясо, тестував маринади. Усі рецепти проходили дегустацію сім’ї. Нині в його асортименті сало та чотири смаки джерок: два з курятини, один зі свинини, один із телятини. А ще – плани на сезонні варіації з грушами, ягодами.

Виробництво вдома і віра в себе

Усе виробництво – у нього вдома, на дачі. Все вручну: нарізка, маринування, сушіння, пакування. Сестра допомогла на старті – із коробками, наліпками, логістикою. Тепер він усе робить сам. Це його власна кухня. Його простір.

«Я від цього отримую справжнє задоволення. Переношуся в маленьку кімнату, де я сам із собою – ніж, м’ясо, дегідратор, спеції. Це дає шалений заряд енергії і час, щоби розібратися в собі. Я говорю сам із собою і так вивільняю емоції», – розповів ветеран.

Запуск став несподівано гучним. Соцмережі вибухнули реакціями, повідомленнями, замовленнями. В перший день він майже нічого не встиг приготувати, бо весь день дивився на сповіщення. Його сторіс поширювали знайомі, далекі родичі, незнайомі люди. Його підтримували. І це дало більше, ніж будь-який піар.

Ветеранський бізнес як опора

Сьогодні Іван продовжує працювати сам. Прагне масштабуватись, має попит, але бракує потужностей.

Наразі сподівається на грант за проєктом «Траєкторія 2», щоб придбати холодильник, бо м’ясо вже не влазить у той, який є. Але справа – живе. І, що найважливіше, вона підтримує його. Дозволяє зібратися. Бути корисним. Бути почутим. І не втратити себе після всього пережитого.

Підтримати справу ветерана можна, замовивши продукцію в Instagram.