Як дерев’яні іграшки стали справою життя: історія ветеранського бізнесу «Пан Кокос»

Після повернення з війни Павло Балабуха із Білої Церкви Київської області не просто відновив майстерню, а зробив її точкою опори для себе, родини й тих, хто розуміє з пів слова. Його історія – приклад того, як із підтримкою близьких можна створити щось красиве й потрібне.

Про свою справу Павло розповів «Вікну Відновлення».

Від захоплення до справи життя

Початок власної справи для Павла став своєрідним способом адаптації після війни. Раніше він працював зварювальником. Усе змінилося після 2015 року: повернувшись із фронту, він зрозумів, що не зможе працювати в старому колективі. Так народилася ідея створити власну справу.

«Довелося щось спробувати, так і вирішили, що треба щось своє починати. Потихеньку рухалися, трохи обладнання купляли», – розповів Павло.

Спершу чоловік експериментував із кокосовим горіхом:

«Дітям купили, щоб спробували. А сам горіх дуже цікавий по формі. Я його розколов, потім склеїв. І зробив таку першу фігурку. Вона в нас досі зберігається».

Так з’явилася назва «Пан Кокос» – її вигадали діти. Хоч батькові вона і не дуже до вподоби, проте вирішили не змінювати.

Бізнес із душею та підтримкою

Основою майстерні стали іграшки та сувеніри, виготовлені з натурального дерева. У роботі використовують якісну висушену деревину, зокрема дуб і бук. Кожна деталь виготовлена вручну, розфарбована натуральними фарбами. Над кожним виробом працюють разом із дружиною: від ескізу до останньої деталі.

«Для мене це кайф. Я кайфую від того, що я роблю. Сподіваюсь, люди теж», – розповів Павло.

Кожен виріб – унікальний. Хтось замовляє щось на власний смак, хтось обирає з готового. Інколи натхнення приходить зненацька.

«Може два дні нічого не вигадуватися, а буває – за день чотири-п’ять шаблонів роблю», – поділився майстер.

Перерва, яка дала нову силу

2022 року Павло знову став до лав ЗСУ. Через це майстерня тимчасово призупинила роботу. Служив у 72-й бригаді, а навесні отримав поранення під Бахмутом.

Після лікування і тривалого відновлення Павло поступово повернувся до улюбленої справи. Саме тоді сім’я виграла грант від Українського ветеранського фонду, що допоміг оновити обладнання:

«Якби не грант, нам би довелося ще довго працювати, щоб встановити те обладнання, яке ми зараз маємо», – пояснив майстер.

Не просто майстерня

Сьогодні майстерня – це більше, ніж просто виробництво. Замість гаража нині сім’я орендує приміщення, до речі, саме те, де колись працював Павло. Родина планує створити простір для дітей, де вони зможуть навчатися і творити власноруч.

Павло також мріє залучати до роботи інших ветеранів:

«Хочемо додатково брати хлопців, але точно таких, які мене розуміють, і я їх розумію».

Головна сила – у сім’ї

За плечима у Павла – два фронти, непростий шлях до підприємництва, але головним рушієм залишаються діти й дружина.

«У мене кожен вибір – це для мене реабілітація. А коли тебе підтримує родина, це взагалі супер», – розповів Павло Балабуха.