Коли справа – не про гроші, а про сенс: на Львівщині ветеран розвиває родинну ферму

Після служби у спецпідрозділі він повернувся не лише з досвідом, а й із мрією – відродити на Львівщині родинну справу, як у Європі. Власним прикладом ветеран Ігор Мамчик показує: бізнес може бути не лише про прибуток, а й про особисте, корисне для родини. Його ферма виросла з бойових виплат, підтримки грантової програми та великої віри у власну справу. І головне – вона об’єднує всю родину навколо спільної мети.

Про свою перепелину ферму ветеран Ігор Мамчик розповів «Вікну Відновлення».

Родинне фермерство як відновлення традицій

На фермі Ігоря та його родини нині понад 2 тисячі перепілок. А починалося усе з ідеї – відродити сімейні справи в Україні на кшталт німецьких чи французьких, які існують по кілька століть.

«У нас, на жаль, не збереглася традиція родинного фермерства. Після Другої світової війни господарства, до прикладу, у мого прадіда забирали. Частину родини відправили на шахти Донбасу, частину – в Сибір. І кожне наступне покоління змушене було починати все з нуля. Мені ж хотілося відродити цю втрату – створити власне родинне господарство, яке могло б стати початком нової фермерської історії нашої країни», – розповів чоловік.

Мрію про родинну ферму Ігор мав вже давно. Уже домовився щодо придбання нерухомості для своєї справи. Проте з початком повномасштабної війни ідею довелося відтермінувати, але не поставити на паузу.

«На початку повномасштабної війни я добровільно пішов служити у восьмий полк Сил спеціальних операцій, хоча вже мав домовленість про купівлю будинку із земельною ділянкою – саме там хотів розпочати свою справу. Війна все змінила. Але власниця того будинку, попри те, що мала шістьох охочих покупців і навіть вигідніші пропозиції, нікому його не продала. Вона казала: «Я чекаю Ігоря з війни. І лише йому продам»», – пригадав він.

Як бойові виплати допомогли започаткувати ферму

Чоловік був медиком на фронті. Перші бойові виплати Ігор не відклав «на потім», а купив обладнання для ферми. За його словами, це був спосіб втримати гроші й не розтягнути їх на повсякденні потреби. Бо відкладати майже не вдавалося через сімейні потреби та термінові витрати. А так – маєш конкретну річ, корисну для справи, і знаєш, що це внесок у майбутнє, а не просто витрата.

Після повернення з війни почав діяти і заснував родинний ветеранський бізнес.

«Після того, як на службі вибухами по голові настукало, зовсім інакше починаєш цінувати прості речі. Особливе задоволення – коли можеш зосередитись на улюбленій справі, зробити щось руками, насолодитися природою Львівщини. А коли цю роботу виконуєш родиною, де кожен мотивований, підстрахує, підмінить – це надихає. Ти бачиш результат своїх зусиль – от він, конкретний, відчутний, залишається після тебе», – сказав ветеран.

На фермі задіяна уся його родина. Ігор мріяв, що господарство гуртуватиме зусилля рідних людей довкола однієї справи, і йому це вдалося. Зокрема батьки підприємця виготовляють кормові гранули для господарства. Тато також взяв на себе технічну частину – встановлює, налагоджує та обслуговує обладнання, необхідне для фермерства.

Як гранти можуть підтримати ветеранів у бізнесі

Господарство працює за двома напрямами – яєчний та м’ясний. Останній, зокрема, відкрили завдяки грантовій підтримці.

«Ми змогли реалізувати це завдяки грантовій підтримці Львівської міської ради та чеської організації «Людина в біді». Вони працюють у межах програми «Відвага до бізнесу», яка підтримує ветеранів та ветеранські ініціативи. Я став одним із переможців і отримав 300 тисяч гривень на запуск м’ясного напрямку виробництва. Завдяки цьому, крім свіжознесених перепелиних яєць, ми розширили асортимент: додали копчене м’ясо перепілки, копчені яйця та тушки, підготовлені методом шокової заморозки», – розповів Ігор Мамчик.

Нестандартний підхід до бізнесу: секрети успіху

Ігор радить підходити до створення власної справи по-військовому – нестандартно, адаптивно, відповідно до власних ресурсів, інтересів і потреб. На його думку, фокус варто зміщувати не лише на заробіток, бо гонитва за грошима швидко призводить до вигорання. Натомість треба шукати справу, яка приносить задоволення, в якій відчуваєш сенс і яку приємно розділяти з родиною та клієнтами.

Він наголошує: не обов’язково починати «з нуля» – купувати чисту ділянку, підводити до неї комунікації. Такий підхід потребує великого бюджету. Раціональніше – шукати вже готову садибу. Це значно здешевлює старт. Не варто орієнтуватися лише на стандартні розрахунки з інтернету – мовляв, для запуску ферми треба кількасот тисяч гривень. Такі цифри часто демотивують: здається, що нереально, довго чи взагалі не вдасться. Ідея лишається на папері.

Натомість Ігор радить розвернутися до власних можливостей і подумати, що можна зробити з тим, що вже є. Навіть якщо ресурсу начебто немає зовсім – це ще не кінець. Навчання допомагає побачити нові шляхи: знайти підтримку в найближчому колі, податись на гранти, отримати менторську підтримку. Це, за його словами, часто саме те, що рятує від помилок на старті. Зараз таких можливостей є чимало.