Поховання і повага: чому загиблі у 2022-му не мають пам’ятника у 2025-му

Про ситуацію на ділянці Берковецького цвинтаря в Києві, що виникла через зволікання і неякісну комунікацію

Станом на січень 2025 року на 42-й ділянці Міського (Берковецького) кладовища в Києві, що є сектором почесних поховань, триває облаштування меморіальних пам’ятників. Рідні похованих тут захисників і захисниць, з якими поспілкувалося «Вікно Відновлення», спантеличені незрозумілою черговістю встановлення намогильних споруд. Ми отримали відповідь на запит від КМДА і поцікавились досвідом інших міст щодо того, як можна зробити комунікацію з родинами полеглих якісною.

42-га ділянка Берковецького цвинтаря на початку 2025 року

«А ви не знаєте, чому одні могили розкриті, а інші ні?» ― запитує мама загиблого на російсько-українській війні Сергія Біденка. Вона має на увазі поховання, де вже влаштована облямівка намогильної плити, і на ті, де такої немає. На ділянці в цей час немає нікого з працівників, тож поцікавитися немає в кого.

Ця жінка прийшла на могилу сина разом з онуком. Він живе в Ужгороді і приїхав провідати тата. Матір загиблого каже, що на їхній могилі ще немає пам’ятника і дивується, чому меморіальні надгробки з’являються на могилах не за хронологічним принципом поховань. Я, на жаль, на цей момент не маю відповіді на її запитання. Справді, ряди з однотипними надгробками переважно не йдуть один за одним, і здебільшого це не ряди, а окремі могили на окремих рядах цієї немалої ділянки.

Це 42-га, станом на початок 2025 року вже повністю заповнена ділянка почесних поховань київського Міського кладовища (Берковецького цвинтаря). Тут є дошка з оголошенням про заборону знімати і фотографувати, а також копією розпорядження про впорядкування ділянки, але немає оголошення про те, з ким і як можуть сконтактувати рідні похованих тут захисників і захисниць у разі виникнення в них запитань.

Проблема перша ― зволікання

Наталія Іщенко, журналістка, матір загиблого на Харківському напрямку у червні 2022 року добровольця, військовослужбовця 130-го батальйону територіальної оборони 241 ОБрТрО Києва Астамура Гумби (позивний «Абхаз»), з якою спілкуємося окремо, розповідає: на відміну від інших міст, в Києві дуже довго не ухвалювали рішення щодо єдиного меморіалу загиблим військовим.

У Києві меморіальні поховання розкидані по різних цвинтарях. І на різних цвинтарях вони розкидані по різних ділянках, звертає увагу пані Наталія. Від початку повномасштабного вторгнення ці ділянки виділяли в умовах форс-мажору, тому не всі вони насправді були підготовлені. На якихось ділянках раніше взагалі не передбачалися поховання, десь не провели або не завершили підготовчі роботи. Спочатку таку ситуацію можна було зрозуміти, але вже наприкінці 2022 року ця необлаштованість стала неадекватною.

«Наприкінці 2022-го року 42-га ділянка Міського цвинтаря була основною для поточних поховань. Але з’ясувалося, що земля тут підтоплюється», ― пригадує матір полеглого воїна.

Земля після опадів почала провалюватися, просякати водою, це мало просто ганебний вигляд. Щоб привернути увагу, родинам довелося звернутися за розголосом до журналістів.

Нарешті у червні 2023-му році київська міська рада ухвалила рішення «Про деякі питання функціонування секторів для почесних поховань, відведених на міських кладовищах», де встановила, якими мають бути сектори почесних поховань на у межах ділянок 42,86, 102 Міського кладовища, Меморіальної алеї та ділянки 79 Лісового кладовища, ділянки 7а Совського кладовища, ділянки 4 Військового кладовища, Алеї почесних поховань на території Державного історико-меморіального Лук’янівського заповідника. Встановили зразки пам’ятників, які родини могли обрати для того, а роботи з облаштування взяло на себе місто. Процес розпочався.

Проблема друга ― комунікація

Наталія Іщенко пригадує: улітку 2024 року розпочали впорядковувати 42-гу ділянку загалом. Тут поклали асфальт, встановили меморіал. На той час ця ділянка на майже 500 могил була вже заповнена.

Але вже восени того ж року процес облаштування фактично припинився, зазначає пані Наталія. Вона звернулася до КМДА з офіційним запитом, і виявилося, що тендери на роботи з облаштування пам’ятників анульовані, оголошені нові. Звичайно, це викликало затримку.

Один із підрядників, з якими договори не розірвали, на зустрічі з родинами загиблих зазначив, що сподіваються завершити роботи до кінця 2025 року, пригадує пані Наталія.

Наталія Іщенко, так само як мама загиблого Сергія Біденка, не розуміє, за яким порядком визначають черговість встановлення пам’ятників на могилах.

«Немає графіків, немає розуміння логіки, за якою обираються ці могили для встановлення пам’ятників. Можливо, це мали робити по квадратах. З іншого боку, на ділянці є могили, де пішов вже третій рік від поховання, а на них ще не встановлений пам’ятник», ― спантеличена жінка.

Саме ця невизначеність найбільше непокоїть рідних. Люди, з якими вдалося поспілкуватися на цвинтарі, висували версії, що існують якісь кулуарні домовленості. І такі думки в рідних виникають саме тому, що їм не прокомунікували, яка ж черговість встановлення намогильних споруд.

Процес облаштування триває, родини цим задоволені, але люди не розуміють, скільки він ще триватиме і коли закінчиться.

«Вдумайтесь, третій рік хлопці лежать без пам’ятників з невпорядкованими могилами. Тимчасові споруди там вже просто розвалюються. Ми вимушені робити нові тимчасові хрести, нові тимчасові таблиці. Більше того, частина людей поставила свої пам’ятники, тепер вони опинилися нижче рівня всього меморіалу. Я теж, коли ще не було рішення київської влади, спочатку замовила окремий пам’ятник, але потім відмовилась, тому що це має бути саме меморіал. Але все це триває вже третій рік», ― обурена мама «Абхаза».

Наталія Іщенко також пригадує, що поки ділянку не взяла у 2023 році під охорону муніципальна варта, тут ставалися акти вандалізму. Також родичі полеглих виявляли на ділянці поруч з могилами купи сміття.

Проблема з затягуванням облаштування не в коштах, їх місто виділило. Питання, на думку Наталії Іщенко, суто в менеджменті.

«Якийсь управлінський хаос у настільки чутливій темі. Складається враження, що міській владі просто байдуже, що там відбувається», ― робить висновок Наталія.

Тож запит рідних полеглих, з якими ми поспілкувалися, такий: мати зрозумілий графік облаштування пам’ятників з визначеними відповідальними і покаранням, якщо цей графік не буде дотримуватися. Також родичі вимагають забезпечення порядку на ділянці.

«Для людей це постійна травма. Навіщо нам всі ці психологічні допомоги, які пропонує держава, якщо з іншого боку вона нон-стоп травмує родичів загиблих, тому що вони весь час думають про те, що немає пам’ятників на могилі вже третій рік», ― пояснює мама загиблого воїна «Абхаза».

Принцип етичності? ― Ні, не чули

Тут доречно нагадати, що минулого року Український інститут національної пам’яті запропонував 10 принципів меморіалізації, які мали б стати підмурівком для майбутньої загальнонаціональної стратегії збереження пам’яті про війну. Цей документ потрібний, щоб означити орієнтири принаймні державним інституціям та органам місцевого самоврядування.

Один з запропонованих принципів звучить так:

«Будь-яка меморіалізація війни повинна виходити з усвідомлення цінності спільнот й середовища, в яких і для яких вона реалізується, бути чутливою до почуттів, звичаїв, традицій членів цих спільнот, враховувати зв’язки та контекстуальність (принцип етичності та екологічності).

Цей принцип передбачає обов’язковість врахування інтересів, почуттів та потреб рідних загиблих чи зниклих безвісти осіб на всіх етапах меморіалізації війни (від розробки тих чи інших проєктів або практик до контролю за їх реалізацією), оскільки вони є найбільш чутливою в цих питаннях соціальною групою. Належна меморіалізація має всіляко уникати травматизації чи ретравматизації громадян».

Ситуація на 42-й ділянці Міського цвинтаря в столиці України — на жаль, свідчення недотримання цього принципу. 

Наприклад, під час розмови з однією з представниць столичних чиновників пролунала фраза, що влада зі свого боку всю роботу виконує, адже діє відповідно до чинного законодавства.

Відповідь КМДА: відповідальні є

Щоб знайти відповіді на запитання батьків та інших родичів полеглих, ми звернулися з запитом до Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування» КМДА.

«Уважно опрацювавши запит, Ритуальна служба СКП «Спецкомбінат ПКПО» в межах своєї компетенції повідомляє про таке.

До облаштування меморіалу входять такі роботи: 

1. Встановлення монумента померлим (загиблим) Захисникам та Захисницям України, ветеранам війни на визначеному місці;
2. Встановлення флагштока з державним прапором;
3. Улаштування дороги з асфальтобетонним покриттям для проїзду автомобільного транспорту;
4. Улаштування тротуарів», ― відповів на запитання про те, що входить до комплексу робіт на 42-й ділянці, в.о. директора Ритуальної служби СКП «Спецкомбінат ПКПО» Олександр Красіко.

Як визначають черговість встановлення пам’ятників

Черговість встановлення надгробних пам’ятників на могилах полеглих залежить від дати підписання договору на встановлення намогильної споруди та етапності проведення будівельних робіт на зазначеній ділянці. Можливість встановлення також залежить від технологічних процесів будівельних робіт виконуваних на будівельному майданчику, йдеться у відповіді на запит «Вікна Відновлення».

За дотриманням порядку на Міському (Берковецькому) кладовищі відповідає доглядач міського кладовища.

«За будівельні роботи які виконуються на зазначених ділянках, відповідальний генеральний підрядник, ТОВ “ДОРБАУ”, якого було обрано за результатом відкритої тендерної процедури. 

За комунікацію з родинами загиблих, які поховані на місцях для почесних поховань, відповідає заступник директора ― Скорик Олександр Дмитрович.

Орієнтовний термін закінчення будівельних робіт – грудень 2025 року», ― ідеться у відповіді за підписом в.о. директора Ритуальної служби СКП «Спецкомбінат ПКПО» Олександра Красіко.

Тож відповідальні є, але якісної комунікації все одно немає.

Як можна налаштувати комунікацію: приклад Тернополя

Дарця Веретюк, співавторка концепції «Пантеону Героїв» у Тернополі, поділилася з «Вікном Відновлення» власним досвідом.

За її словами, для комунікації з родинами полеглих дуже дієвим інструментом є Viber-групи.

«У Тернополі управління соціальної політики створило таку Viber групу для сімей полеглих для інформування родичів про важливу інформацію і для комунікації родичів між собою, узгодження якихось питань. Коли сімей загиблих стало вже більше і цієї комунікації теж суттєво побільшало, щоб ця важлива інформація не губилась, створили Viber-канал. У ньому управління соціальної політики чи профільні управлінці, які дотичні до процесів комунікації із сім’ями загиблих, надають важливу інформацію про заплановані заходи, організаційні процеси на самому пантеоні, чергові збори сімей і голосування тощо. Тобто повідомлення люди отримують там, а для комунікації залишилась Viber-група», ― пояснює пані Дарця.

За її словами, це відбувається так, як із будь-якою структурою. Спочатку вона є хаосом, а потім природним шляхом сама стає конструкцією.

«Коли би тут було би стільки сімей, як і в Києві, то зрозуміло, що ніхто би не міг стільки повідомлень в чаті читати. І люди би просто не писали стільки, відбувалася б природна саморегуляція. Але в будь-якому випадку доносити інформацію до сімей дуже важливо. І інструментів для цього безліч», ― переконана жінка, яка має особисту втрату в повномасштабній війні.

Також Дарця Веретюк наводить приклади, коли проводили зібрання родичів для обговорення проєкту меморіалу. У Тернополі на той момент ще було можливо зібрати всіх в одній залі за один раз, і працівниці міськради особисто обдзвонили всі родини і запросили. У Львові ж, приміром, формують групи по кілька десятків людей, і їх почергово запрошують на такі обговорення. Тоді справді всі рідні залучені до процесу і є реальна можливість ознайомити їх з проєктом та врахувати їхні побажання до проєкту-переможця конкурсу.

«Процес абсолютно прозорий, зрозумілий і побудований за принципами відкритого архітектурного конкурсу, як він і має бути», ― зазначає співавторка «Пантеону Героїв» у Тернополі.

Дарця Веретюк також зазначає: пояснювальна, просвітницька робота з рідними полеглих і загалом суспільством щодо особливостей облаштування саме військових поховань і цвинтарів украй важлива. Поінформовані люди активніше залучаються до обговорення рішень, відчувають свою співучасть.

Ще один важливий аспект: спільний процес створення проєкту меморіалу перезнайомив і здружив сім’ї загиблих.

«Це дуже важливо, бо тепер це не просто локація, до якої кожен з нас йде подумати про особисту втрату. Це локація, де люди, які залишились після цієї втрати, спілкуються між собою. Нормальна людська комунікація близьких полеглих — велика цінність. Вона не відволікає від болю, від цього неможливо відволікти, бо ти ходиш з цим образом перед очима роками, він завжди поруч тебе. Я це, на жаль, з власного прикладу знаю. Але така атмосфера і таке спілкування сімей, яких об’єднало горе, дозволяє проживати це трохи легше, відчувати підтримку і єдність», — додає також про досвід створення тернопільського «Пантеону Героїв» Дарця Веретюк.

Загалом Україні багато чого ще треба покращити в питаннях меморіалізації. Критична проблема нашої країни — це застарілість законодавства про поховальну справу, вважає пані Дарця. За її словами, наші закони навіть на 11-му році війни не містять словосполучень «військові поховання», «військовий цвинтар», «військове кладовище». За законодавством, усі цвинтарі, навіть історичні, є комунальними. І відповідно рівень і стан облаштування меморіалів залежить від того, як кожна місцева влада дає собі раду з цим питанням.

Тут нагадаємо перший принцип меморіалізації, запропонований УІНП: принцип широкої залученості (партисипативності): «Увічнення пам’яті про війну має стати справою всього суспільства або принаймні більшої його частини — всіх людей, які несуть на собі її тягар і поділяють думку, що таке пам’ятання є цінністю. Участь військових та цивільних громадян, різних соціальних груп, громад, акторів пам’яті у процесі фіксації, збереження, інтерпретації та розповсюдження історичної пам’яті є одним із ключових елементів забезпечення її сили та тяглості».

Усі конкретні випадки неналежного процесу облаштування меморіалів загиблих захисників і захисниць — не мають залишатися проблемою родичів і близьких полеглих. Гідне пошанування пам’яті — відповідальність усіх нас.

Ольга Стукало, «Вікно Відновлення»