Авдіївська каша як символ збереження культурної ідентичності

Інтерв'ю з Тетяною Перевєрзєвою

Коли втрачаєш дім, найміцніше тримаєшся за те, що неможливо зруйнувати — традиції, спогади, смаки дитинства. І сьогодні, в умовах війни та вимушеного переселення, збереження локальної ідентичності стає особливо актуальним викликом для українського народу. Про те, як традиційна кулінарна спадщина може об’єднувати людей та підтримувати зв’язок із рідним краєм, розповідає Тетяна Перевєрзєва, яка разом із громадською організацією «Сила ідей» популяризує традицію приготування авдіївської каші.

— Тетяно, як виникла ідея популяризувати авдіївську кашу? Що стало поштовхом до цієї діяльності?

— Ідея виникла ще у 2018 році. Тоді наша громадська організація активно працювала над збереженням культурної спадщини. Авдіївська каша вперше була презентована на фестивалі «Авдіївка.ФМ», який організовувала ГО «Сила ідей». Це стало своєрідною відправною точкою. Потім кашу номінували до обласного реєстру Нематеріальної культурної спадщини, у 2019 році її було офіційно включено до цього реєстру. А в 2022 році вона була внесена до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини.

Для нас це було більше, ніж страва. Ми збирали усні історії, спогади, пов’язані з кашею, бо для багатьох вона символізує родинну пам’ять. Такі історії допомагають усвідомити себе частиною громади й нагадують про глибоке коріння.

— Ви згадували, що каша стала важливим інструментом інтеграції громад. Як саме?

— У 2022 році ми започаткували проєкт «Каша, що мандрує Україною». Його ідея проста, але дуже сильна: спільне споживання їжі як інструмент об’єднання. Ми відвідали вже понад 15 громад, зокрема Умань, Павлоград, Київ, Трускавець та багато інших.

На кожному заході ми не лише пригощали кашею, але й розповідали про історію Авдіївки, про традиції нашого краю. Люди, які до цього навіть не були знайомі між собою, починали спілкуватися, обмінювалися історіями, а іноді відкривали для себе щось нове про своє власне коріння.

Для переселенців це була можливість відчути себе частиною спільноти, віднайти сенс у нових умовах життя. А для приймаючих громад — нагода познайомитися з культурою Авдіївки.

— Чи складно зберігати нематеріальну культурну спадщину в сучасних умовах?

— Так, це дуже нелегко. Багато носіїв традицій залишилися на окупованих територіях, інші переїхали за кордон. Проте з’являється молодь, яка бере на себе цю відповідальність. Наприклад, є дівчина з Авдіївки, яка зараз мешкає у Дубно. Вона вже готує кашу і презентує її місцевій спільноті. Це підтверджує, що спадщина живе доти, доки є ті, хто її передає.

Мені запам’яталася одна зустріч у Павлограді. Після заходу наші авдіївці, які зараз живуть у різних містах, почали запрошувати нас до себе. Вони писали: «Приїжджайте до нас! Організуємо зустріч». Так ми створили цілу мапу подорожей, і це було дуже зворушливо.

— Яке значення має нематеріальна культурна спадщина в умовах війни?

— Можливо, хтось не сприймає серйозно нематеріальну культурну спадщину — десь вареники, десь каша… А насправді, якщо ми говоримо про культуру і традиції передачі від прабабці до онуки, це надзвичайно сильний зв’язок. Зараз, коли руйнуються архітектурні пам’ятки, коли ми втратили багато матеріальних артефактів, нематеріальна культурна спадщина стала найпотужнішим інструментом збереження ідентичності.

З одного боку, вона здається крихкою — зараз всі родини роз’їхалися, носії опинилися без зв’язку з громадами. Але, втім, усі за це тримаються і розповсюджують де тільки можливо. Це допомагає нашим переселенцям не бути ізольованим, а відчувати себе частиною чогось більшого.

— Як ви підтримуєте зв’язок із іншими громадами, які працюють над збереженням спадщини?

— Ми проводимо заходи, де збираємо представників різних громад. Наприклад, у межах одного з наших проєктів ми запросили чотири громади, чиї елементи внесені до національного реєстру. До нас приїхали носительки елементів НКС «Криволуцька затірка», «Обряд “Гоніння гадюк”» і навіть «Лемківські голубці».

Такі події — це не лише обмін досвідом, але й можливість залучити молодь. Ми спеціально запрошуємо представників органів влади, носіїв традицій та молодих людей, щоб вони бачили, як це працює. 

— Що для вас найважливіше у цій роботі?

— Для мене головне — показати людям, що їхні традиції є цінними: вони можуть бути простими, але за ними стоїть глибока історія.

Коли ми бачимо, як люди захоплено слухають історії про свою спадщину або навіть намагаються знайти щось своє, це дуже надихає і мотивує. 

Авдіївська каша — це символ, який об’єднує і допомагає пам’ятати, ким ми є. Як сказала Тетяна: «Традиції — це найсильніший зв’язок між поколіннями». Тож, навіть у найскладніші часи, віднаходьте своє коріння, досліджуйте історії та діліться ними з іншими. Адже саме це робить нас частиною чогось більшого.

Андрій Грудкін, виконавчий директор Коаліції «На лінії зіткнення»