Зберегти під час війни: культурні цінності на територіях бойових дій

Чи можливо і як зберігати нематеріальну культурну спадщину регіонів, де зараз тривають бойові дії або вони перебувають у окупації?

У грудні 2012 року наказом Міністерства культури України № 1521 «Про затвердження примірного зразка форми облікової картки об’єкта (елемента) нематеріальної культурної спадщини України та визначення об’єктів нематеріальної культурної спадщини» започаткували ведення переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Але лише у лютому 2018 року офіційно створили Національний перелік елементів нематеріальної культурної спадщини України наказом Міністерства культури України № 105 «Про затвердження Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України». Станом на 30 липня 2024 року перелік містив 103 елементи.

Що таке нематеріальна культурна спадщина

Нематеріальна культурна спадщина — це культурні надбання народу чи етносу, що передаються від покоління до покоління мовою, традиціями, звичаями, у формі ритуалів, практик ремесел, фольклору, пісень, танців, обрядів, знань та навичок, кулінарії та побуту, взаємодії з оточуючим середовищем, а також пов’язані з ними інструменти, приладдя, речі та предмети, різноманітні артефакти й культурні простори, що в цілому формують почуття самобутності та поколінської наступності, а назагал сприяють культурному різноманіттю та прояву творчості людини.

За будь-яких умов нематеріальна культурна спадщина може бути збереженою, якщо,

• по-перше, вона шанується і відтворюється — тобто нащадки продовжують справу своїх предків.
• І, по-друге, якщо фіксується на носіях пам’яті — тобто її зберігають, колекціонують, архівують усіма можливими способами документування.

Якщо це усні традиції, то варто подбати про архівування аудіо- чи відеозаписів говірок, фольклору, пісень, казок або легенд, обрядів, розповідей знавців або носіїв традицій. Це фотографування та відеографія практик ремесел, танців, кулінарних приготувань, святкових обрядів тощо. Далі — це архівування даних, бажано з копіями у цифровому форматі (в тому числі збереження на захищених серверах, доступ до яких можливий навіть у кризових умовах).

В Україні війна, частина територій зруйнована бойовими діями або окупована. Збереження нематеріальної культурної спадщини у регіонах, які постраждали від військових операцій або перебувають у окупації, є складною, але надзвичайно важливою справою.

Першим і надважливим кроком є не дати їх забути, не перервати передачу знань, а отже, хоч і віддалено, але промовляти про культурні цінності цих регіонів. Знаходити людей, які покинули регіон, але пам’ятають, є носіями знань і навичок, документувати їх, просити навчити і поділитися вміннями та інформацією. Популяризувати їхні традиції, розповідати про них на різноманітних медіаплатформах та публічних заходах. Власне, підтримувати носіїв культури. Тут, окрім моральної турботи, цінними є як фінансова, так і матеріальна підтримка: гранти, стипендії, приміщення для роботи і творчості.

Освітні ініціативи та різноманітні навчальні програми

Якщо освітні ініціативи та різноманітні навчальні програми включатимуть у зміст інформацію про нематеріальну культурну спадщину до шкільних уроків та університетських курсів — то це сприятиме не тільки поширенню знань, але й формуванню причетності до культурного різноманіття України. Публічні майстер-класи, організація практичних занять для дітей та молоді з переселених сімей, щоб передати їм знання про їхню культуру від старших — може бути ефективним засобом міжпоколінського діалогу та збереження регіональних традицій. У вересні 2024 року Донецька обласна державна адміністрація розпочала проєкт «Нематеріальна культурна спадщина Донеччини: Збережене крізь час» із засвідчення пісні «Чорна стежечка», яка першою отримала статус елемента регіону після окупації Донецька у 2014 році.

Робота дослідницьких команд, щоб зберегти культурні цінності

Відновлення та фіксацію унікальних традицій можна реалізовувати інструментами мобільних лабораторій та резиденцій, формуючи команди дослідників, які працюватимуть з матеріалами прифронтових та окупованих територій, документуючи спадщину, інтерв’юючи місцевих та переселенців, спілкуючись з людьми, які покинули окуповані регіони, щоб записати їхні знання та перейняти вміння.

Наприклад, проєкт «ДУША» від громадської організації «Місто-сад» націлений на фіксацію знань та інформації від представників та представниць креативних індустрій, лідерів/лідерок думок, які поширюють інформацію, пропагують традиційні ремесла, співи, кулінарні традиції та інші регіональні практики наразі окупованих територій України. Інформаційна кампанія не тільки сприятиме поширенню знань про культурні цінності, але надаватиме моральну підтримку внутрішньо переміщеним особам, які були змушені покинути свій дім і край та відчайдушно намагаються не втратити цей зв’язок, — зазначають автор(к)и проєкту. Команда спілкується з носіями нематеріальної культурної спадщини, нотує та відображає результати у форматі інформаційних повідомлень на широку аудиторію через інфографіку, постери, нотатки тощо.

Нематеріальна культурна спадщина, яка перебуває в зоні ризику знищення війною, має ставати інформаційним порядком денним не тільки України, але й світу. Презентації культурної спадщини прифронтових та окупованих регіонів на міжнародних виставках, фестивалях, конференціях, у медіа, у мистецьких творах і, навіть, бізнес-проєктах сукупно звертатимуть увагу до культурної унікальності та оригінальності, яку знищує агресор.

Формою збереження нематеріальної культурної спадщини є організація заходів на безпечних територіях і за межами держави. Наприклад, в осередках закордонних культурних центрів, де переселенці можуть продовжувати традиційні практики і демонструвати їх місцевим мешканцям, розширюючи кордони знань про різноманіття української культури. Як-от, Український культурний центр (Centre Culturel d’Ukraine en France) у Франції в Парижі.

Зберегти через юридично-правовий захист

Назагал, в питанні збереження нематеріальної культурної спадщини важливою є співпраця з ЮНЕСКО, як з організацією, яка опікується питаннями освіти, науки і культури, а також через залучення інших міжнародних організацій для документування спадщини та пошуку підтримки її збереження під час війни чи окупації.

Юридично-правовий захист є важливим, тому варто всіляко можливими способами реєструвати об’єкти нематеріальної культурної спадщини, включати її елементи до реєстру нематеріальної культурної спадщини України та, за можливості, ЮНЕСКО. Моніторинг руйнувань документує знищення не тільки об’єктів матеріальної культури, але й культурних практик. Така фіксація потрібна зокрема для того, щоб використати ці дані для майбутньої відповідальності агресора за вчинений злочин.

Якщо є шанс, то на окупованих територіях було б добре, щоб місцева громада піклувалася про свої культурні цінності, нехай і під «прапором окупанта», хоч би як у формі невинних побутових практик повсякденного життя. Пам’ятати минуле і берегти у спогадах (мову, співи, фольклор, традиції, навички ремесел тощо) – це вже шанс. Прийде час звільнення і всі вони збережуться та відновляться. Але головне – берегти життя, щоб було кому передавати досвід та знання.

З прифронтових територій безсумнівно мають бути евакуйовані всі артефакти нематеріальної культурної спадщини (музичні інструменти чи побутове приладдя, тексти, книги, записи) і розміщені у безпечних місцях. Після завершення війни всі вони мають бути обов’язково повернені в оновлені простори задля ревіталізації регіональних традицій, відновлення локальних культурних практик безпосередньо у місцевому соціокультурному ландшафті. Це важливо для соціальної інтеграції, відбудови та підтримки культурної спадщини як частини національної ідентичності.

Алла Петренко-Лисак, спеціально для «Вікна Відновлення»