Відновлення освіти. Як зробити професію вчителя престижною?

Освіта в Україні проходить важкі випробування на стійкість. Постійні обстріли, тривоги, відключення електроенергії, погане матеріально-технічне забезпечення галузі, низькі зарплати вчителів — усе це призводить до значних прогалин у навчальному процесі та зумовлює відтік педагогічних кадрів. Якщо навіть зараз, під час повномасштабної війни, не будуть вжиті необхідні заходи в освітній сфері, ми ризикуємо втратити інтелектуальний і кадровий потенціал, необхідний для відбудови країни.

Сьогодні в Україні бракує кількох десятків тисяч вчителів, і якщо нічого не робити, у найближчі роки дефіцит педагогів може сягнути понад ста тисяч. Загалом, за даними Міністерства освіти і науки, в закладах загальної середньої освіти працює 349 698 учителів. Особливо гостро відчувається нестача фахівців з математики, інформатики та англійської мови. Більшість сучасних випускників шкіл, м’яко кажучи, не прагнуть ставати вчителями. Наприклад, Ніжинський державний педагогічний університет через дефіцит вступників об’єднав три спеціальності та створив факультет філології, історії та політико-юридичних наук. Однак навіть за такого синтезу на бакалаврат вступили менше ніж 50 студентів. Освітня галузь тримається переважно на «старих» кадрах, хоча деякі зміни в кадрову ситуацію внесла війна: чоловіки-педагоги призовного віку отримали відстрочку від мобілізації, що дозволило їм залишатися в професії.

За словами директора київського ліцею №287 Євгенія Сидоркіна, за останній рік йому вдалося найняти шістьох чоловіків-педагогів. Загалом кадрова ситуація в ліцеї, незважаючи на його статус, не є оптимістичною. Середній вік вчителів становить 48-50 років, і за останні роки на роботу прийнято лише кілька викладачів до 30 років.

«Сьогодні вакансій для вчителів дуже багато. Молодь не хоче працювати в цій галузі, адже ставка вчителя становить лише 8 000 гривень, що навіть не покриває базових витрат. Доплата у 1 000 гривень мало що змінює. Звісно, вчителі зі стажем отримують більше, враховуючи категорію, вислугу років та доплати від київської мерії (від 30 до 50% до окладу). Однак молодь не хоче йти в школу. Наприклад, кілька місяців тому звільнилася вчителька природознавства, і я довго шукав її заміну. Для цього ми робимо оголошення в соцмережах та на сайтах», — розповідає Євгеній Сидоркін.

За даними звіту «Вчителі України: кадровий потенціал», підготовленого дослідницькою агенцією Fama на замовлення «Освіторії», у найближчі роки нестача педагогів може зрости до 108 тисяч за умови стандартної наповнюваності класів або навіть до 366 тисяч, якщо кількість учнів у класах зменшиться.

Експерти попереджають: українській освіті необхідна системна підтримка, щоб забезпечити належну кількість педагогів та створити умови для залучення молодих фахівців. Без цього система ризикує зіткнутися з масовим дефіцитом кадрів, що, своєю чергою, вплине на якість навчання, особливо в регіонах із найбільшим навантаженням на вчителів.

Ті, хто залишається у галузі, аби забезпечити хоча б мінімальний рівень життя, — це або переконані ентузіасти, або пенсіонери, решта ж беруть подвійне навантаження чи підробляють репетиторством. Яскравим прикладом є досвід двох вчительок: з міста та сільської школи.

Наталя Тихоненко, вчителька української мови, м. Київ:

«З дитинства я мріяла бути вчителем, але сьогодні все змінилося. Суспільство змінило ставлення до цієї професії. Вчитель вже не є єдиним джерелом знань —  діти знаходять інформацію самостійно через інтернет. Ковід та війна вплинули на ситуацію: діти зрозуміли, що можна навчатися онлайн, не витрачаючи багато сил. Престижність професії впала. Щоб заробити, педагог має набирати півтори-дві ставки. І навіть за цієї умови сумарна зарплата часто лишається дуже низькою».

Марта Кутенко, вчителька англійської мови, Чернігівська область:

«Моє навантаження —  14 годин на тиждень. За неповну ставку я отримую 8 500 гривень. При нинішніх цінах зарплата явно не відповідає витратам. Якби не приватні уроки, не знаю, як можна було б існувати. У нас європейські ціни, але зарплати —  на рівні минулого століття».

Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва провів соціологічне дослідження, яке підтвердило тенденції, про які говорять вчителі та експерти. Серед 600 опитаних вчителів найпоширенішими проблемами є низька заробітна плата, погане матеріально-технічне забезпечення, забюрократизованість роботи, великі навантаження та негативне ставлення до педагогів з боку керівництва, учнів та їхніх батьків.

«Щодо рівня заробітної плати, то респонденти найчастіше згадували бажану зарплату в межах 20 тисяч гривень. 50 тисяч гривень звучали рідко», — зазначає аналітикиня Фонду Поліна Бондаренко.

Урядова доплата в 1 000 гривень — це, по суті, мізер. Хоча в 2024 році планувалося підвищення заробітної плати вчителів на 10% з 1 січня та на 12% з 1 квітня, реформи були скасовані через складну фінансову ситуацію в країні. Збільшення військового збору з 1,5% до 5% у 2025 році ще більше зменшить рівень доходів освітян.

Незначною компенсацією є щомісячні доплати за особливі умови праці. З 1 січня 2025 року розмір доплати становитиме 1 300 гривень (1 000 гривень «на руки»), а з 1 вересня — 2 600 гривень (2 000 гривень «на руки»). Однак ці доплати не можуть кардинально змінити ситуацію.

Оксен Лісовий, міністр освіти і науки України, обіцяє, що «після війни освіта стане пріоритетом №1, і питання підвищення заробітних плат вчителям буде вирішено».

Не тільки зарплату вчителів треба змінити

Опитування «Демініціатив» щодо Нової української школи також виявило інші проблеми:

• низьке матеріально-технічне забезпечення,
• брак підручників та навчальних методичних комплектів,
• відсутність шкільних ноутбуків для дистанційного навчання в деяких школах.

В умовах війни багато закладів досі працюють у змішаному чи дистанційному форматі. Окрім того, вчителі часто скаржаться на забюрократизованість процесу, а також на булінг з боку учнів та батьків.

Поліна Бондаренко додає: «78% вчителів помітили зростання тривоги, страху та гніву після початку повномасштабного вторгнення. Понад 70% мають потребу в підвищенні кваліфікації з психологічної допомоги собі та дітям».

Чи може бути школа «без вчителя»?

Слова міністра освіти і науки Оксена Лісового про післявоєнне переведення «освіти в пріоритет №1» та оптимістичні заяви інших топ-менеджерів країни, безумовно, вселяють надію в педагогів і батьків. Але відновлення освіти слід починати вже сьогодні. Як зазначає Поліна Бондаренко:

«Проблеми з низьким рівнем заробітної плати, матеріально-технічним забезпеченням, великим навантаженням частково залежать від здатності держави та місцевих органів влади фінансувати освіту».

І тут є певні позитивні зрушення. Так, київська влада, за словами заступника міського голови Валентина Мондриївського, навіть під час воєнного стану додатково виділяє значні кошти з бюджету для доплат освітянам, утримує муніципальні надбавки та преміальний фонд:

«Наприклад, у 2023 році на це було виділено понад 1,5 млрд гривень, і ми продовжили цю підтримку у 2024 році. Крім фінансової підтримки, важливими є комфортні умови для роботи. До війни нам вдалося переоснастити частину шкіл і садочків, забезпечити педагогів сучасним обладнанням, яке полегшує їхню щоденну працю. Це понад тисячу закладів», — стверджує Валентин Мондриївський.

У сільській школі на Чернігівщині, за словами Марти Кутенко, допомагають і благодійні фонди:

«У нас опорна школа, і ми багато чого зробили — обладнали бомбосховище зі світлом, меблями для проведення уроків, є опалення. Комп’ютерами нас забезпечують благодійні фонди, наприклад, у мене ноутбук від фонду Олени Зеленської. Школа забезпечена проекторами, працює інтернет».

Водночас реформа української школи вимагатиме не лише кращого фінансування заробітних плат чи матеріально-технічного забезпечення. Потрібно також говорити про продуктивність системи освіти. А це не лише гроші. Українцям, і це вже очевидно, треба бути готовими до школи «без вчителя». Точніше, з вчителем, але його місія має змінитися. Замість традиційного уроку з дошкою, контрольними та домашніми завданнями, а іноді з «муштрою» дітей у типовій радянській манері, повинна прийти нова, сучасна модель освіти, де місія вчителя — це радше менеджерська чи менторська роль. У теперішньому цифровому світі роль школи та вчителя як джерела знань уже не актуальна. Інформація доступна на відстані одного натискання кнопки на смартфоні чи ноутбуці, і вчитель не може конкурувати з усеохопним контентом. Тому треба переглядати місію вчителя та освіти в цілому.

«Замість того, щоб переживати через втрачене майбутнє освіти, ми можемо її перевинайти», — переконаний Володимир Страшко, СЕО Unicorn School, PhD in Economics, ментор та член Етичного комітету Міжнародної бізнес-спільноти Board.

«Діти рідко хочуть вчитись, але вони залюбки грають і досягають у грі неймовірних результатів. Вони роблять це наполегливо, системно. Тож якщо навчання буде організовано в цікавій формі, схожій на гру, діти будуть залюбки йти в таку школу. Найцікавіше те, що для цього не потрібні вчителі-предметники, як було колись. Скоріше мова йде про педагогів, які мають міждисциплінарні знання і можуть організувати середовище, в якому діти самі будуть досліджувати світ. Вони це дійсно люблять. Треба лише обрати правильний формат і допомогти їм з інструментами: платформами з якісним навчальним контентом. Отже, ми маємо дві глобальні задачі: доступний, цікавий та якісний контент, а також сприятливе офлайн-середовище, створене під керівництвом педагогів-тьюторів», — зазначає Володимир Страшко.

Змінюється суспільство — змінюється школа

Нова українська школа — це ключова реформа Міністерства освіти і науки. Її головна мета — «створити школу, в якій буде приємно навчатись і яка даватиме учням не тільки знання, як це відбувається зараз, а й уміння застосовувати їх у повсякденному житті».

Для реалізації головних постулатів реформи — навчати учнів критично мислити, не боятись висловлювати власну думку та бути відповідальними громадянами – потрібен і якісно новий учитель. Освічений, вільний у своїх діях, і, звісно, авторитетний серед учнів та їхніх батьків. І таких ентузіастів своєї справи не бракує.

Наталя Тихоненко, вчителька української мови, м. Київ:

«Вчитель має бути сучасним, має володіти технічними засобами навчання і в цьому не поступатися дітям. Вчитель має домовлятися. Він має йти на крок вперед. Ти можеш інтелектуально зацікавити дітей, лише тоді вони повернуться до вивчення твого предмету. Екскурсія, відео, презентації, незвичайний виклад, робота в групах. Зараз класичний урок за часів радянської освіти віджив. Ти стаєш нецікавою ні дітям, ні собі. Придумати щось незвичайне, неординарне шоу. Я запитувала у дітей, чого вам бракує? Вони відповідали: «Чогось надзвичайного — робота в групах, кросворди, проєкти». Вони вже не хочуть дошки, зошита, підручника. Вчитель має розвиватись. Авторитетом, тиском, статусом нічого не досягнеш».

Євгеній Сидоркін, директор київського ліцею №287:

 «Місія вчителя — формувати людину. Вчитель — це не просто про роботу, це той, хто закладає певну базу розвитку дитини. Місія — формувати майбутнє України. Вчитель може давати не тільки знання, бо час такий, що дитина може набагато швидше знаходити інформацію. Знання змінюються, і вчитель має навчити дитину саморозвитку, допомагати пристосовуватись до змін у соціумі. Вчитель може бути різним. Креативним, інколи діти приймають амбітного, сучасного вчителя, а інколи — настанови досвідченого наставника. Діти мають бачити різного вчителя. Треба балансувати між тим, що хочуть діти. Вчителі мають бути різними».

Велике значення для вдосконалення вчителів має також організаційна допомога. Експерти рекомендують теперішнім педагогам більше практичного матеріалу, обміну досвідом, кейсів, прикладів, а також методичної підтримки під час запровадження нових підходів у школі.

Марта Кутенко, вчителька англійської мови, Чернігівська область:

«Хотілося б більше комунікувати з колегами, переймати кращі досвіди. Але зараз війна, і різноманітні курси проходять онлайн. А от коли ми їздили на «живі» зустрічі — це набагато краще. Гарно було б, аби ми обмінювались досвідом з різних країн. Моя колега була за кордоном, вона привезла стільки ідей. Але навіть якщо не за кордоном, було б цікаво, наприклад, поїхати до колег з інших регіонів, а вони до нас, щоб обмінюватися досвідом між різними частинами України».

Валентин Мондриївський, заступник міського голови м. Київ:

«Професія вчителя після війни стане ще важливішою, адже саме від освічених людей залежатиме відновлення нашої країни. Сьогодні вчителі — це не лише ті, хто навчає, а й ті, хто підтримує громаду, створює атмосферу стійкості та впевненості в майбутньому. Саме освітяни виховують тих, хто відбудовуватиме Україну, а місто Київ завжди залишатиметься надійною опорою для своїх педагогів».

Висновок

Українська школа і вчителі зараз переживають важкі часи. Постійні тривоги, перебої з електроенергією та міграція населення через війну створюють складнощі в організації освітнього процесу. Перенавантаження, малі заробітні плати та погане матеріально-технічне забезпечення спричиняють відтік кадрів з галузі та зробили професію непрестижною. Водночас післявоєнна відбудова України, як запевняє влада, зробить освіту пріоритетом №1. Реформа галузі вже впроваджується, є багато ентузіастів серед вчителів, які працюють на сучасному рівні. Багато підтримки надають місцеві органи самоврядування, громадські організації та благодійні фонди. Водночас необхідна певна суспільна угода між державою, учительською спільнотою, батьками та громадськими і донорськими організаціями для розвитку і підтримки післявоєнної відбудови освіти в Україні.

Юрій Горбань, журналіст, спеціально для «Вікна Відновлення»