«Відкрив для себе те, від чого кайфую»: історії учасників Ігор Нескорених

На початкові лютого 2025-го року у Канаді провели сьомі Ігри Нескорених (Invictus Games). Україну представили 35 ветеранів і ветеранок, військовослужбовців та військовослужбовиць. Серед них були Олексій Василюк та Ярослав Шаркий. «Вікну Відновлення» вони розповіли про підготовку, участь у змаганнях, особисті переживання та відкриття.

«Я насправді відкрив для себе те, від чого кайфую і чим насолоджуюся. До цього ніколи не думав, що можу знайти для себе такий вид спорту».

Так про катання на сноуборді розповів Олексій Василюк. Йому 24 роки, він військовослужбовець та учасник «Ігор Нескорених 2025».

«Змагальна дистанція на сноуборді була дуже коротка. Але те, як нас ставили на сноуборди, те, які з нами тренери працювали, як швидко ми опанували цей вид спорту, от це саме про реабілітацію, відпочинок і задоволення, яке можна отримати під час підготовки до «Ігор Нескорених»», – розповів Олексій Василюк.

Рішення про участь в Invictus Games

Ярослав Шаркий про «Ігри Нескорених» не чув до того, як йому про них сказала реабілітологиня, котра допомагала воїну відновлюватися після поранення.

«Я думав, що це всередині України просто клуб ветеранів, де ти можеш прийти, поспілкуватися, позайматися спортом. Коли я подавав заявку, я зрозумів, що це збірна і спортивна подія такого великого масштабу», – пригадав Ярослав.

У Ярослава – протез правої ноги. Чоловік служив бойовим медиком у спецпідрозділі розвідки. Поранення отримав 10 липня 2023-го року.

«Нам потрібно було евакуювати хлопців, які вже були «на щитах», виїхати із «сірої» зони. Коли витягували, нас побачили з дронів. Почали із 152-мм бити, потім мінометами. Ми відійшли від «сірої» зони, вирішили перепочити. За декілька хвилин мені прямо в стопу прилітає «Васильок» (міна з автоматичного міномета – ред.)», – сказав він.

Олексій вирішив долучитися до відбору після двох поранень. Воїн служив у морській піхоті, але згодом перевівся до Сил безпілотних систем.

«Моя основна місія на «Іграх Нескорених» була – переключитися. Мені потрібен був відпочинок від усіх, від роботи. І безпосередньо реабілітація після поранень, отриманих під час служби в 2022-2023-х роках. Здебільшого реабілітаційний процес – це не лише участь в змаганнях, а це саме підготовка», – сказав Олексій.

Підготовка та змагання

Здавалося б, спортивний результат мав відігравати основну роль під час відбору до збірної. Проте, не для цих змагань. Головний критерій – фізичне чи психологічне відновлення, а от на спортивну складову дивилися менше.

Деяким учасникам української збірної довелося готуватися у перервах між боями. До змагань у деяких видах спорту готувалися за допомогою підручних засобів, адже необхідних умов для цього не було.

«Ми фактично не мали жодного тренування зі скелетону на треку. Тренер готував нас, як міг. Як батько готує своїх дітей до чогось невідомого. Він показував нам, який вигляд має трек. Ми лежали на ліжку, він показував, як нам плечі правильно нахиляти для того, щоб ми хоч якось відтворили цей етап. Ми пробували ще влітку в спортзалі на спеціальному майданчикові проїхатися на таких самих санях, де вони з хлопцями відтреновували просто розбіжку перед заходом на трек. Попри відсутність умов для тренувань, це людина, яка зробила все для того, щоб хоч якось підготувати. Перший і єдиний наш заїзд був якраз на змаганнях», – згадав Олексій Василюк.

Як під час навчально-тренувальних таборів, так і під час змагань у Канаді учасники української збірної підтримували один одного.

«Раділи один за одного. Іван Лавренюк, який втратив зір, здобув друге місце у біатлоні, то я ледь не плакав, я був дуже радий. І за інших хлопців теж радів. Ми один одного вітали з тим, що призові місця посідали», – розповів Ярослав Шаркий.

За його словами, дружні стосунки були й з іншими командами.

«Є хлопець з американської збірної. Його звати Харлі. Після завершення Ігор, приїхавши додому, на наступний день зробив собі тату у вигляді герба України. Він скинув мені фото і написав: «Обожнюю вас, хлопці. У такий спосіб хочу нагадувати про те, що Україна є і що вона бореться». Це дуже приємно було», – пригадав Ярослав.

Медалі

Українська збірна здобула 32 медалі: 12 золотих, 11 срібних і 9 бронзових. Серед них дві отримав Ярослав Шаркий: одну – в одиночному змаганні на лижах, а іншу – у командному з волейболу.

«Через змагання на лижах я і зрадів, і засмутився. Тому що мене обігнали на 40 мілісекунд, розумієте? Це навіть не секунда. Мене обігнав учасник нашої команди, але через те, що на «Invictus Games» категоризація практично відсутня, у моїй категорії був учасник з подвійною ампутацією, я з однією ампутацією, а також учасник з двома ногами. І от саме він обігнав мене на 40 мілісекунд. Я перед фінішем ледь не впав, то це, напевно, були ці 40 мілісекунд. Нічого, все ж друге місце теж непогано», – поділився враженнями Ярослав

Він додав, що рідні спостерігали за ним під час прямих трансляцій. А батько заплакав, коли Ярослав здобув призове місце. Про це йому вже потім розповіла сестра.

Відновлення чи усе ж змагання

Для Олексія Василюка підготовка до змагань стала процесом відновлення. Раніше він був тривожною людиною, а тренування допомогли йому подолати цей стан.

«Зараз я себе не можу назвати тривожним. Частково це спричинено регулярними заняттями спортом, бо вони впливають на ментальне здоров’я. Це робота з психологами «Ігор Нескорених», вживання ліків, які вони рекомендували», – поділився Олексій.

Водночас для Ярослава передусім це були змагання, хоч і не без частки відновлення.

«Це не зовсім про відновлення, але купа нових вражень, емоцій, а ще спосіб поспілкуватися, об’єднатися, обмінятися досвідом з іншими країнами, іншими учасниками і відкрити для себе щось нове», – вважає Ярослав Шаркий.

Дипломатична місія спортсменів

Окрім змагань українська збірна мала чимало зустрічей із високопосадовцями різних країн, розповів Олексій Василюк. Зокрема говорили про полон. А під час закриття змагань неодноразово згадували про підтримку України.

Також мали зустрічі із принцом Гаррі, який заснував «Ігри Нескорених».

«Принц Гаррі неодноразово підходив до нашої збірної, вболівав, фотографувався з нашими сім’ями. Одного разу він вдягнув шеврон одного з наших учасників, який йому подарували під час відкриття Ігор. Це теж говорить про підтримку, бо шеврон був у формі тризуба нашого», – сказав Олексій Василюк.

Життя після Ігор Нескорених

Олексій Василюк продовжує військову службу та планує надалі займатися спортом, зокрема хоче удосконалювати навички їзди на сноуборді. А ще планує подорожувати.

«Відкрив для себе подорожі з дружиною за кордон. За чотири роки спільного життя в шлюбі, ми ніколи не були разом за кордоном. Тому привілей служби в армії в тому, що ми можемо подорожувати в різні країни», – розповів Олексій.

А Ярослав Шаркий спільно з партнерами у січні 2025-го створили спортивний клуб для ветеранів. У закладі проводять тренування з інклюзивних видів спорту. Тому нині займається розвитком закладу.

А ще долучається до спортивних подій. Зокрема готується до «Кубку воїнів», який організовують у Львові 7-8 березня 2025-го року. Також брав участь у благодійному забігові на Мадейрі.

«Я навіть не очікував, що це настільки тяжко буде. Але це така внутрішня моя перемога, я пишаюся, що зміг це зробити. Адже коли я був там і пробігав цю трасу, то в мене були думки просто здатися і вже не бігти далі», – додав Ярослав.

Що відомо про Ігри Нескорених

Перші «Invictus Games» організували 2014-го року. Їх заснував принц Гаррі. Змагання провели в Лондоні, у них взяли участь 400 спортсменів з 13 країн.

Перші в історії гібридні «Ігри Нескорених» провели у Вістлері та Ванкувері, що у Канаді. Учасники змагалися у літніх та зимових видах спорту. Захід тривав із 8 до 16 лютого 2025-го року.