Роль місцевої влади в збереженні культурної спадщини: що можуть зробити місцеві департаменти?

За даними Міністерства культури та стратегічних комунікацій, яке безупинно фіксує пошкодження об’єктів культурної спадщини в Україні внаслідок російської агресії, станом на січень 2024 року чисельність пошкоджених пам’яток місцевого значення становила 1055 об’єктів. 18 областей України зазнали втрат: найбільше у Харківській області — 324 об’єкти.

Регіональна культурна спадщина: що сюди входить

Регіональна культурна спадщина — це частина сукупної культурної спадщини країни, яка пов’язана з певним регіоном, містом або громадою та відображає її унікальні історичні, етнографічні, мистецькі та духовні традиції.

Складається з

• матеріальних (архітектура, ландшафти, твори мистецтва, книги, речі та предмети)
• і нематеріальних (традиції, знання, практики, обряди і свята, діалекти та говірки, усна народна творчість, музика, співи і танці, кулінарія, ремесла та промисли)

цінностей, які створені попередніми поколіннями, що мають історичне, художнє, архітектурне, археологічне, етнографічне або духовне значення.

Збереження регіональної культурної спадщини має велике значення, оскільки вона є важливою частиною локальної ідентичності та історичної пам’яті регіону, які сукупно формують національне різноманіття та культурне багатство нації чи народу країни.

Відповідають за збереження регіональної культурної спадщини як державні органи та місцева влада, так і громадські організації, наукові установи і безпосередньо громадяни — місцеві мешканці.

Авторка малюнку-мапи Марися Рудська. Зображення з сайту uahistory.co

Роль і повноваження місцевої влади у збереженні спадщини

Місцева влада відіграє ключову роль у збереженні культурної спадщини регіону або країни в цілому, адже саме на місцевому рівні найкраще розуміють специфіку, історичні особливості та потреби громади.

Органи місцевого самоврядування мають значні повноваження для охорони та використання культурних цінностей, тож серед можливого:

• охорона та облік (інвентаризація) об’єктів культурної спадщини. Це — ведення місцевих реєстрів пам’яток культури, історії, архітектури, контроль за належним утриманням та використанням цих пам’яток, ведення баз даних, а також ініціювання внесення об’єктів до державного реєстру культурної спадщини і вживання заходів для запобігання незаконному вивезенню культурних цінностей;
• реставрація та консервація пам’яток. Це — розробка та реалізація місцевих програм збереження та реставрації культурних об’єктів, залучення державного та міжнародного фінансування для реставраційних робіт і, звісно, контроль за відповідністю реставраційних робіт історико-культурним нормам, із залученням до співпраці науковців, практиків та місцевого громадського сектору;
• регулювання містобудівної діяльності в історичних зонах. Це — узгодження будівництва та реконструкцій у межах історичних ареалів міст чи поселень, захист історичного середовища від незаконних забудов, введення обмежень на зміну вигляду історичних будівель;
• організація та реалізація співпраці з громадськими організаціями та міжнародними партнерами (з ЮНЕСКО, культурними інституціями ЄС, міжнародними фондами). Це підтримка місцевих ініціатив громадських організацій, обмін досвідом з іншими містами та країнами у сфері збереження культурної спадщини;
• освітні заходи та просвітництво із залученням громади. Це — ініціювання проведення просвітницьких заходів у закладах освіти про культурні цінності регіону, а також про важливість збереження культурної спадщини, впровадження грантових програм для підтримки ініціатив у сфері культурної спадщини, інформування місцевих мешканців про можливості участі у збереженні історичних пам’яток — і, звісно, створення таких можливостей;
• популяризація та розвиток культурної спадщини. Це — організація фестивалів, виставок, екскурсій, лекторіїв, медіапрограми для залучення уваги до спадщини, формування архівів культурних об’єктів через цифрові технології (наприклад, віртуальні тури, 3D-моделі), взаємодія з місцевими громадами та волонтерами для догляду за історичними місцями тощо.

Маючи такий значний перелік можливостей, місцева влада, яка заглиблено знається на соціальній специфіці та культурних особливостях міста чи громади, здатна сформувати необхідний портфель рішень та ініціатив.

Рішення для прифронтових регіонів: евакуація та оцифрування культурних цінностей

Щодо регіонів прифронтових територій, в разі перспективи формування лінії розмежування, фактично сірої зони, територія якої контролюватиметься, наприклад, міжнародним миротворчим контингентом, але на невизначений час, то варто чимшвидше приймати рішення про всіляко можливу евакуацію об’єктів культурної спадщини і створення архіву оцифрованих об’єктів, які неможливо вивезти.

Серед пропонованих рішень для центральної і місцевих влад та музеїв наразі запропоновано експертну розробку від проєкту RES-POL.

Серед пропозицій, зокрема:

співпраця із міжнародними партнерами щодо прихисту найціннішого з надбань культури;

використовувати підземні сховища, в тому числі й військового призначення;

надати регіональним очільникам простий і дієвий алгоритм евакуації та гарантувати презумпцію невинності, якщо вони на свій ризик прийматимуть рятівні рішення у разі відсутності вчасних і оперативних відповідей від місцевої чи від центральної влади.

І вже зараз потрібно готувати команди екстреного реагування — громадські організації, волонтерів, працівників дотичних професій.

Програми охорони культурної спадщини місцевого рівня

Окрім дотримання загальнонаціональних законів зі збереження об’єктів культурної спадщини, місцева влада може ухвалювати регіональні та міські програми охорони культурної спадщини.

Наприклад, цільові програми охорони культурної спадщини обласного чи міського рівня (приміром, у Києві, Львові, Одесі, Харкові), окремі програми фінансування реставрації та збереження історичних пам’яток, або місцеві ради можуть приймати та впроваджувати рішення про встановлення охоронних зон історичних кварталів та будівель.

Місцеві органи влади в регіонах мають достатньо правових інструментів для збереження культурної спадщини, але успіх залежить від їхньої активності та наполегливості у ініціюванні та виконанні нормативних документів.

Регіональні нормативні акти можуть:

• встановлювати додаткові вимоги до охорони пам’яток культурної спадщини (наприклад, можуть бути встановлені особливі режими використання земельних ділянок, на яких розташовані пам’ятки, або обмеження на проведення будівельних робіт поблизу них);
• розгортати регіональні програми охорони культурної спадщини, які передбачатимуть фінансування ремонтних або реставраційних робіт, проведення наукових досліджень, організацію культурних заходів тощо;
• ініціювати та впроваджувати співпрацю з громадськими організаціями, залучати громадськість до участі в процесі охорони культурної спадщини.

Роль лідерства та професійності

У питанні збереження регіональної культурної спадщини місцеві органи влади мають демонструвати відверто якісне лідерство, мудрість та професійність.

Чинники

• недостатнього фінансування,
• браку кваліфікованих фахівців,
• відкладання питання культури на другий-третій план ступенів важливості

стримують ефективні політики та практики охорони культурних цінностей.

Але їхня наявність не мусить бути причиною і аргументами, якими пояснюватимуть невідворотні втрати.

Місцеві органи влади по своїй суті є структурами, які мають формуватися локальними лідерами та прогресивними професійними управлінцями, які прийматимуть ефективні рішення та нестимуть відповідальність за контроль дотримання законів. Це мають бути люди, яким цінна та не байдужа їхня «мала батьківщина» або край, в якому їх обрали люди чи призначили на посаду.

Алла Петренко-Лисак, спеціально для «Вікна Відновлення»