«Мене тішить кожна позитивна зміна»

Мешканець Бородянки показує, як селище відновлюється після російської окупації

Користувач мережі Х з ніком «Розбита Бородянка» збирає чимало вподобайок під кожною парою світлин, де він зафіксував будівлі та інші об’єкти в селищі під час російської окупації 2022 року і нині, коли триває відбудова. «Вікно Відновлення» теж не пройшло повз цих промовистих фото і поспілкувалося з автором — паном Олександром.

Спочатку була «Файна Бородянка»

«До окупації профіль у мене називався «Файна Бородянка». Я переїхав сюди з Києва у 2018-му році. На той момент у соцмережах були профілі різних міст з назвами, які починаються на «файне», але «Файної Бородянки не було, от я і зробив», — розповідає Олександр.

У профілі «Файної Бородянки» чоловік показував, як селище поступово розвивається: гарнішає, стає комфортнішим для життя. Також показував своїх 13 котів та як будує власне житло.

«Мені подобалось, як містечко змінюється на краще — воно розвивалося собі нормальними темпами», — каже автор «Файної Бородянки».

Страшні наслідки окупації

На початку повномасштабного вторгнення Олександр відправив родину в безпечніші місця, а сам свідомо лишився вдома: хтось же мав годувати 13 котів та трьох собак.

Через селище йшли колони російської техніки, ворог нещадно обстрілював і окупував громаду на початку березня. Українські військові звільнили Бородянку 1 квітня 2022 року.

Під час окупації переміщення у селищі було дуже обмеженим — тільки у своєму «секторі», оточеному блокпостами. «Ідеш вулицею, нікого не бачиш, машини не їздять, — тиша. Тільки ворожі колони їздили», — пригадує Олександр.

Світло й інтернет зникли, у будинку, де все на електриці, чоловік грівся у туристичному спальнику разом з двома найспритнішими котами.

Проте і в таких умовах Олександр виконував дуже важливу роботу. На початку березня його телефон ще працював: чоловік ловив зв’язок на горищі, телефонував дівчині, яка у Бородянській групі в телеграмі збирала запити від людей.

Олександр пояснює: «Дівчина диктувала, від кого кому передати привіт, дізнатись, чи все гаразд тощо. Я записував у зошит, куди сходити, що кому передати. І потім у своєму секторі всю цю інформацію передавав. Мені здається, що, можливо, четверта частина мешканців і не виїжджала».

Загалом було складно, коротко характеризує Олександр той період. Він також почав вести «Хроніки жалюгідності», фіксуючи реалії життя в окупації. Це відволікало.

А після звільнення разом з радістю від свободи прийшло гнітюче відчуття зневіри від вигляду руїн та пошкоджень, яких ворог завдав Бородянці.

«Я і зараз пам’ятаю ті відчуття, — каже автор «Розбитої Бородянки». — Я дивився, яке все знищене, загиджене. І взагалі не сподівався, що може йтися про якесь відновлення. Був упевнений, що під час війни буде далеко не до того».

Саме тому, каже Олександр, він радіє кожному новому паркану, кожній відкритій кав’ярні — адже Бородянка відновлюється.

«Я дуже тішусь від цього і тому викладаю ці зміни у соцмережі», — розповідає чоловік.

Що розчаровує і викликає нерозуміння

Проте є й інша сторона справи. Олександр не розуміє, чому, коли є кошти від різних програм, до відбудови людського житла, щоб постраждалі мешканці могли повернутися додому, доходять далеко не в першу чергу.

«У двох-, п’яти-, дев’ятиповерхівках фасади ремонтуються, міняються вікна. Але люди, у яких житло зруйноване, як жили у вагончиках модульного містечках, так і живуть», — обурений мешканець Бородянки.

Він продовжує: «Я радію, що всі будинки виглядають дедалі красивіше, але не зрозуміло, чому в першу чергу займаються фасадами, утепленнями, а не внутрішніми роботами. Жодного житлового будинку за три роки не побудовано. Тільки зараз почали робити фундаменти на місці двох зруйнованих п’ятиповерхівок».

Водночас громадські простори відбудували: з нуля звели приміщення для поліції, соціальний центр, школу, ЦНАП, зараз будують музичну школу.

Житло самого Олександра, за його словами, постраждало мінімально: камінням пом’яло профіль на даху, вибуховою хвилею погнуло двері. В оселю прилетіло каміння саме з тих сумнозвісних багатоповерхівок, які росіяни зруйнували авіаобстрілом у перших числах березня 2022 року.

«Усе можливо відбудувати, головне, щоб пішла русня»

Олександр пригадує, як після звільнення селища поступово у вікнах п’ятиповерхівок почало з’являтися світло, на вулицях знову почали бігати діти.

Значна частина мешканців загинула, частина не повернулась, частина мобілізована. Тобто нині людей менше, ніж до повномасштабної війни. Але маршрутка, якою Олександр їздить на вокзал, як раніше була заповненою, так і зараз повна їздить.

«Зараз уранці на роботу і ввечері з роботи я їду через Бородянку. Практично щодня я бачу, як щось змінюється на краще. Мене тішить кожна позитивна зміна, і я ними ділюсь. Можливо, когось це підтримає, хто як я у 2022-му, не вірив, що щось можливо відновити. Хтось побачить цю колосальну різницю і побачить, що все можливо відбудувати, головне щоб пішла русня», — підсумовує автор «Розбитої Бородянки».