Залучення мешканців до планування відбудови: плюси і мінуси

Коли аналітики говорять про причини провалу бліцкригу росії в 2022 році, то не в останню чергу згадують фактор стійкості громад. Це стало неприємним «сюрпризом» для путіна і водночас серйозним екзаменом на успішність децентралізації. Якби тема матеріалу була іншою, ми могли би провести паралелі між першими днями вторгнення рф в Україну в лютому 22-го і нинішньою «курською операцією» ЗСУ, розглянувши реакцію на виклики місцевого населення.

Однак мова про інше. Безперечно, що  фактором стійкості громад в умовах війни, а відтак і можливість дати відсіч ворогу та «самоорганізуватися» в екстремальних умовах, стала саме спільнодія місцевих мешканців. І новою історією успіху може стати їхнє залучення до планування відбудови на деокупованих територіях, а також у громадах, що постраждали від ракетних обстрілів. Цей процес непростий, а подеколи навіть складний і з суто об’єктивних причин (адже війна триває), і з суб’єктивних.

Проаналізувавши історії успіху та неуспіху у відбудові, можна зробити висновок, що і в першому, і в другому випадках вирішальну роль відіграють навіть не матеріальні ресурси, а залученість та активність мешканців громади. А головним каменем спотикання — проблеми в комунікації між органами місцевого самоврядування, організаціями громадянського суспільства, волонтерами, локального бізнесу, донорами, пересічними мешканцями тощо.

Щоб спільно діяти, треба спочатку почути

На цю проблему вказують і результати дослідження «Відверто про відновлення», яке провів Фонд «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва на замовлення ІСАР Єднання.

Зокрема у висновку дослідження зазначається: «Аналіз наявних форматів співпраці між ОГС та ОМС виявив низку викликів, що перешкоджають тісному партнерству і залишають співпрацю на рівні поверхневої комунікації та координації. Серед головних причин, які стримують співпрацю в секторі відновлення, респонденти називали: відсутність узгодженого стратегічного бачення процесів відновлення на рівні держави та регіонів; катастрофічний брак кадрів для різних напрямів відновлення; слабкий рівень довіри та комунікації, що призводить до нескоординованості у діях між органами місцевої влади та громадськими організаціями».

На наше проханняв ІСАР Єднання уточнили, що «проблеми в комунікаціях між організаціями громадянського суспільства та органами місцевого самоврядування у багатьох випадках виникають через взаємний брак довіри, попередній негативний досвід співпраці, а також відсутність ефективних засобів інформування про можливості співпраці та діяльність один одного. Додатковим чинником, як показує дослідження, є неузгоджені очікуваннями щодо різних функцій у секторі відновлення, зокрема координаційної».

А коли сторони не чують одна одну, процес планування відбудови може й загальмувати. І такі приклади є і непоодинокі, коли в громаді не можуть дійти спільної думки: які об’єкти відбудовувати у першу чергу, за якими проєктами — новими, з урахуванням сучасних архітектурних і логістичних моделей, чи як було раніше. Ситуація ускладнюється тим, що мешканці переважно не є фахівцями з містобудування чи архітектури. То як шукати це порозуміння, як комунікувати, щоб зрушити процес відбудови з мертвої точки? Чи є якась ідеальна модель співпраці?

В ІСАР Єднання рекомендують для ефективного залучення громадськості до процесів відновлення «створити на регіональному рівні доступні інформаційні ресурси та алгоритми для громадських ініціатив та волонтерських рухів».

«Це дозволить уникнути дублювання зусиль та ресурсів. Зокрема, дослідження рекомендує розробити ресурси для мапування наявних проєктів та потреб у регіоні. Для підвищення довіри між громадами та органами місцевого самоврядування, як зазначено у дослідженні, також варто проводити заходи, залучаючи фахівців з медіації. Крім того, з боку місцевої влади було б добре виділити окремого фахівця, який би займався комунікацією із громадськістю, виконував консультаційні функції та сприяв спрощенню бюрократичних процедур», — відповіли в організації.

Новації потребують часу на їх прийняття

Костянтин Мезенцев, завідувач кафедри економічної та соціальної географії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, співкоординатор проєкту Альянсу українських університетів «Посилення спроможності громад для відбудови через пілотування їхньої взаємодії з університетами» вважає, що ідеальних механізмів не існує.  

«У цьому питанні фактично порушено дві проблеми. Щодо нестачі вузькогалузевих фахівців серед мешканців. Вважаю, що і немає такої потреби. Не можуть і не повинні всі розбиратися в усьому. Для цього є фахівці, які розроблятимуть проєкти й ухвалюватимуть рішення щодо планування відбудови. А для цього важливою є допомога з боку освіти. Так, в проєкті Альянсу українських університетів щодо посилення спроможності територіальних громад ми організовуємо для них навчальні програми, спрямовані на покращення фахових компетентностей з проєктного менеджменту, фандрейзингу, місцевого економічного розвитку, просторового планування, енергоефективності тощо. Мало того, ця тематика визначається на основі дослідження потреб громад, не тільки органів місцевого самоврядування, а й мешканців, громадських організацій, локального бізнесу.

Щодо другої проблеми — розбудови комунікації, то я бачу головний шлях через впровадження постійного діалогу всіх зацікавлених сторін, інформування, пояснення, консультування, обговорення конфліктних ситуацій. При цьому треба пам’ятати, що навіть найпозитивніші новації потребують часу на їх прийняття мешканцями громади. Це не буде миттєве схвалення. Тому саме через діалог поступово формуються оптимальні компромісні рішення».

Головне під час відбудови пам’ятати: «Ключовий принцип — це відбудувати краще, ніж було. Але це не означає, що все, що було, треба відкинути. Важливим є збереження локальної ідентичності, врахування місцевого контексту. Водночас, безперечно, маємо враховувати і передовий досвід, нові підходи, з огляду на сучасні виклики, як то зміни клімату, енергоефективність, що забезпечать стійкість розвитку», — вважає Костянтин Мезенцев.

При цьому він наголошує, мешканці громад мають брати участь у плануванні відбудови, «але не тому, що партисипація (залучення, учасництво) є модним словом, є трендом. Жодне рішення щодо планування відновлення не повинне ухвалюватися без погодження із громадою».

«Як на мене, важливою є не стільки активність, як ефективність залучення громади. А це, у свою чергу, залежатиме від інструментів партисипації. Більше того, партисипація — це не тільки про мешканців, це про залучення всіх стейкхолдерів і пошук компромісних рішень», — переконаний Костянтин Мезенцев.

Чому не можна все вирішити в Києві?

Від перших днів повномасштабного вторгнення країни-партнери, міжнародні організації, благодійні фонди голосно заявили, що не залишать Україну сам на сам у повоєнній відбудові. Під час міжнародних Конференцій з питань відновлення України в Лугано, Лондоні, Берліні говорять і про швидку відбудову, і про довгострокові перспективи, шукають кошти, озвучують плани, розробляють стратегії.  Все це, безперечно, важливо, однак коли настає час реалізовувати амбітні плани, ми знову повертаємося до малих громад.

А далі успіх часто залежатиме не від рішень, ухвалених в Лугано, а від того, чи вдасться знайти спільну мову місцевим самоврядуванню, громадським організаціям, донорами, пересічним мешканцям, архітекторам, екологам. І цей перелік зацікавлених (або не завжди) сторін можна продовжувати. А як ми пам’ятаємо, однією з причин неефективності комунікації є, зокрема брак довіри, у тому числі до місцевої влади.

І знову ми повертаємося до висновків дослідження «Відверто про відновлення». Як зазначили в  ІСАР Єднання, «залучення громадськості до планування відбудови загалом може значно підвищити довіру до місцевої влади як з боку самої громади, так і з боку донорських організацій».

Якщо ми говоримо про плюси залучення мешканців громад до планування відбудови, то безперечно вони в тому, що «місцеві мешканці найкраще розуміють специфіку свого регіону та можуть надати цінну інформацію про те, які проєкти будуть найбільш корисними».

«Крім того, як ідеться у дослідженні, залученість громадськості до ухвалення рішень щодо проєктів відновлення може забезпечити більшу відповідальність за їхні успішні та довготривалі результати. Для забезпечення збалансованого підходу місцева влада разом із представниками громадськості має також залучати професійних експертів. Це дозволить досягти оптимальних рішень, які враховують як потреби громади, так і професійні стандарти та вимоги».

Гуртом легко і школу-мазанку робити

«Сміливі Відновлювати» — це волонтерська ініціатива, що допомагає людям, чий життєвий простір постраждав від російського вторгнення. Віталій одразу зауважує — коли йдеться про відновлення, то треба розуміти, що є два типи: швидке відновлення, яке має в першу чергу забезпечити закриття вікон, дверей, периметру будівлі, вберегти її від опадів, законсервувати. І друге — коли ми плануємо майбутнє.

«Війна  «обнулила» наші будівлі. Є такі, що зруйновано частково, є — що повністю. І якщо ми вже сьогодні вкладаємо кошти, то  маємо думати про завтрашній день. Коли говоримо про відновлення соціальної інфраструктури — шкіл, будинків культури, садочків, лікарень, — то відразу маємо розуміти: їх треба відбудовувати так, щоб вони працювали ще 20-30 років. І відповідно корелювати відновлення з перспективами громади — як вона в подальшому розвиватиметься, перш за все, провівши дослідження самої громади. Щоб, наприклад, не відбудовувати стару школу на 2000 дітей, при тому, що громада скорочується в населенні, і в найближчі 20 років тут очікується не більше як 1500-1000 дітей», — зауважує Віталій Селик.

Він переконаний, що до процесу відновлення громаду просто необхідно залучати, адже саме місцеві мешканці є платниками податків, у першу чергу користуватимуться інфраструктурою, будинками.

«Вони мають сказати своє слово і максимально включитися в процес від розроблення концепції, — яким має бути завтра Будинок культури, ЦНАП чи школа, — до безпосереднього процесу проєктування, де їм варто показувати проєкти, що проєктують архітектори. І дуже важливо залучати громаду в сам процес відновлення таких об’єктів, хоча б на невеличкі роботи, наприклад, до проведення демонтажу перед початком будівельних робіт, або в певних будівельних роботах, або наприкінці, коли треба об’єкт підготувати безпосередньо до експлуатації: відмити, позаносити меблі. Бо, власне, таке залучення показує, що відновлення не впало з неба, не спущене зверху державою, донорами чи благодійними фондами. Це є спільнопраця, де залучені всі сили».

«Ми працювали на кількох об’єктах. Дуже часто батьки розуміли, що завдяки їхній допомозі пришвидшаться ремонтні роботи і відповідно відкриття школи. А значить — їхня громада швидше стане спроможною. Проте подекуди ми працювали в громадах, де люди трошки з острахом ставилися до обговорень, до спільнодії. Це, скоріш за все, було викликано тим, що їх багато років поспіль не залучали до проєктів реконструкції і будівництва соціальних об’єктів в їхніх громадах. І вони просто не довіряють, що таке може бути. Але насправді, як тільки бачать, що їхньою думкою справді цікавляться, вислуховують, архітектор використовує їхні ідеї в своїх рішеннях, — довіра з’являється. Люди більше включаються в ці процеси. І подекуди можуть навіть бути такими локомотивами — самі штурхають владу, аби вона швидше робила якісь документи чи якісь роботи. І це, насправді, пришвидшує відновлення на всіх етапах», — зазначає Віталій Селик.

Один з таких прикладів — відновлення школи-мазанки у Мринській громаді в Чернігівській області.

Спочатку місцеві мешканці трошки з недовірою ставилися до того, що в 21-му сторіччі можна утепляти школу глиною, але за якийсь час вони побачили, що це не тільки весело, це — енергоефективно. Ми залучили архітекторів, які пояснили, що насправді енергоефективність обмазування глиною будинку і утеплення сучасними матеріалами майже рівноцінні по теплопровідності. І врешті-решт великою спільнодією ми завершили цей об’єкт, і громада навіть змінила свою думку щодо збереження місцевої спадщини. Вони потім казали: у нас же ще є кілька таких будівель, які варто було б відновити, де варто залучити волонтерів, громаду, бо це додає нам цінності, це ж наша історія, наші традиції, які нам потрібно оберігати. Тобто ми через відновлення навіть змогли торкнути глибші струни цієї громади».

До речі, школа-мазанка — це один з прикладів, коли старе приміщення переобладнали з врахуванням сучасних технологій і водночас використали старі традиції. Цей навчальний заклад має сучасні вбиральні. Тут облаштовано інклюзивний пандус з проїздом до зупинки. Завдяки цьому пандусу до школу може відвідувати, зокрема дівчинка-переселенка зі східного регіону. Дитина пересувається на колісному кріслі.

Звичайно є й приклади, коли співпраця не те, що не завершилася успіхом, а навіть  не почалася.

«Коли відбираємо об’єкти, ми перш за все приїжджаємо в громаду, дивимося на об’єкт, який потребує відновлення, і намагаємося спілкуватися з керівництвом громади. І відразу видно і чутно, чи громада готова включатися, чи готові включатися жителі у відновлення. Якщо громада, її мешканці очікують на такий собі патерналізм, коли їм зверху спустять на парашуті якусь допомогу, якою вони  користуватимуться, не виділятимуть свої ресурси, кошти, то й немає особливого бажання з таким працювати. І власне, у нас були подібні досвіди з певними громадами. Ми так і не ввійшли в співпрацю, розуміючи, що це буде важко і складно. Певні громади навіть нам на початку натякали, що вони там хочуть якихось відкатів… Були й такі, що спочатку ми мали хорошу співпрацю, але потім в ході робіт з’ясовувалося, що вони не можуть залучити представників громади на допомогу, наприклад, з прибиранням сміття. В таких випадках виникає відчуття, що і в подальшому відновлену будівлю експлуатуватимуть неефективно. Бо у нас часто буває, що приїжджаєш на об’єкт і не можеш розібрати, де він постраждав від вторгнення росіян, а де від 30-40 років безгосподарності місцевої влади. І подекуди друге виглядає страшніше, ніж перше».

Тож взаємозв’язок між успішністю відбудови й залученістю громад до цього процесу безперечний. Звісно, з огляду на масштаби руйнувань навколо відновлення України мають згуртуватися всі стейкхолдери — держава, бізнес, місцеве самоврядування, донори, міжнародні організації, громадський сектор тощо. Утім визначати пріоритети у відновленні на місцевому рівні, розробляти проекти, залучати фінансування, знаходити спільну мову доведеться навчитися саме громадам.

Наталя Філіпчук, спеціально для «Вікна Відновлення»