Шлях додому: коли українці повернуться в рідні міста

Юлія Самойлова, координаторка програми «Житло для життя» в Харкові — про покрокову допомогу вимушеним переселенцям з документами та можливі рішення для розв’язання житлових проблем ВПО

Станом на початок 2024 року Харкові жило 1 млн 300 тисяч людей. Для порівняння, у березні 2022 року тут залишилося лише 300 тисяч мешканців. Отже, більшість харків’ян вже повернулися у домівки. Крім того, в місто приїхала 191 тисяча вимушених переселенців з Донецької, Луганської, Запорізької, Херсонської областей.

80% тих, хто через війну змушені були покинути свої домівки, хотіли би повернутися у рідні міста й села. Однак шлях додому дуже складний і довгий. Когось прихистили родичі, хтось переїжджає з одного міста в інше, шукаючи доступне тимчасове житло та роботу, хтось чекає на виплати, що дозволять придбати новий будинок чи квартиру.

Детальніше про це розповіла Юлія Самойлова, координаторка проєкту «Житло для життя: комплексні рішення для внутрішньо переміщених осіб (ВПО)» у Харкові від програми «Підтримка організацій громадянського суспільства (ОГС)» в Україні у межах  фінансової підтримки Міністерства закордонних справ і справ Співдружності націй і розвитку Великої Британії.

Місця компактного проживання — передусім гуртожитки різних вишів

— Скільки сьогодні переселенців живе на Харківщині?

— За даними ХОВА станом на грудень 2023 р., з початку повномасштабного вторгнення рф до України кількість внутрішньо переміщених осіб (ВПО) на Харківщині зросла майже в 4 рази. В області зареєстровано 529 тисяч ВПО (у самому Харкові — 194 тисячі). З них  317 тисяч — багатодітні сім’ї; 132 тисячі — пенсіонери; 98 тисяч — неповнолітні; 25 тисяч — люди з інвалідністю.

Наповнення ВПО почалося ще після 2014 року — після того, як до нас заїхала значна частка людей із Луганської та частково з Донецької областей. На жаль, пізніше багатьом із цих людей довелося тут вже вдруге втратити придбане ними житло. Серед них і моя колега, яка є представницею ВПО з Луганська. В неї та сина у Луганську залишилося дві квартири. Після того, як жінка приїхала до Харкова, вона з нуля почала свій бізнес, а потім купила тут квартиру. Однак тут її спіткало те саме горе — житло розбомбили росіяни, після чого вона поїхала в Європу. І таких людей дуже багато.

Зараз на офіційному сайті з’явилися дані про 57 місць компактного проживання ВПО в Харкові. Вони формувалися тоді, коли з міста виїхало багато людей, а залишилося лише близько 300 тисяч населення. З них приблизно 150 тисяч знаходилися в метро, тому що через обстріли та руйнування багатьох будівель люди дуже боялися жити в місті. А потім, у травні 2022 року, влада попросила, аби вони перейшли з метро в МКП.

— В яких саме місцях компактного проживання знаходяться переселенці?

— Передусім у студентських гуртожитках різних вишів. До початку війни у Харкові було 22 виші і навчалося майже 300 тисяч студентів (іноземних також). Через повномасштабні бойові дії багато гуртожитків припинили функціонувати, багато їх було зруйновано чи пошкоджено на Салтівці, Олексіївці тощо. Я приїжджала туди подивитися умови життя тих людей, яких вивели з метро й запропонували пожити в цих гуртожитках.

— Що побачили?

— Дуже багато людей приїхали з Харківської області. Як відомо, в північно-східній частині області досі тривають бойові дії, тому чимало сіл на цій території постраждали, особливо в Куп’янському районі. Я з колегами зокрема опитувала 340 мешканців, які приїхали з Дворічанської селищної громади, бо їх житло зруйноване. Основна вікова категорія — 65-70 років. Ці люди із сільської місцевості й тому не звикли жити в багатоквартирних будинках. Особливо важко це дається людям поважного віку з численними хворобами та віковими змінами психічного здоров’я. Водночас ці люди не хочуть виїжджати десь далі, бо вірять, що зможуть повернутися у свої залишені будинки.

— Де, окрім гуртожитків, живуть ВПО?

— Чимало ВПО живуть у родичів. Однак людям старшого віку дуже складно переїхати із села чи містечка до міста. Опитувала одну бабусю з містечка Дергачі, в якої було 4 корови, 20 свиней, кури, кози тощо. На щасті, її донька вивезла її під обстрілами. Однак це було страшно. Бабуся дуже переживала за своїх тварин. А от моя знайома, яка є доволі заможною людиною, досі не може забрати своїх батьків із Вовчанська, бо ті не хочуть виїжджати звідти — оберігають своє майно, попри неодноразові прильоти в містечко. Ці люди все життя прожили на цій землі і кажуть, що хочуть померти на ній.

Частина тих, чиї житло було пошкоджене окупантами, винаймають квартири. Є такі і в моєму будинку. Спочатку вони платили лише за компослуги. Потім — якусь платню. Однак зараз кажуть, що напевно будуть виїжджати на Львівщину, бо зрозуміли, що не врятують свою квартиру. Річ у тім, що весь будинок, в якому вони раніше мешкали, був обстріляний, але їх квартира залишилася ціла. Проте її  заливають дощі, на нижніх поверхах будинку — сирість. Отже, ці люди зрозуміли безперспективність свого проживання у Харкові.

У Харкові також є соціальний готель, модульне містечко. Але таке містечко — це жах. Люди живуть там майже 8 років, відбувається маргіналізація. Щодо соціального житла, то його як такого немає.

Найбільше питань — про реєстрацію майна і земельної ділянки

— З якими проблемами стикаються ВПО на Харківщині?

— Як координаторка програми «Житло для життя» я разом із колегами консультувала переселенців, аби вони змогли згодом відбудувати своє зруйноване житло або отримати житловий сертифікат на нове. Сертифікат по суті є гарантією того, що держава профінансує придбання нового житла.

Під час зустрічей із ВПО найбільше питань від них стосувалося реєстрації майна, земельної ділянки. До слова, я з власного досвіду знаю, як це складно, бо за 30 км від Харкова знаходиться будинок моєї мами, яка померла 2022 року. І коли я приймала спадщину, то знала, як важливо все правильно зареєструвати. Однак за реєстрацію мені довелось віддати приблизно 20 тисяч грн. І тому коли ми з командою консультуємо ВПО, то розуміємо, чому часто їх спадщина не зареєстрована. По-перше, йдеться про старі будиночки, а не сучасні котеджі, по-друге, потрібно чимало коштів для оформлення спадщини.

Інший бік проблеми — люди не оформляли спадщину, бо думали, що це майно буде їхнім завжди. Крім того, дуже часто первинні документи людей на землю, будинок або згоріли, або зникли, бо ніхто на них раніше не звертав уваги, не розумів їхнього значення. Документи тримали в порядку більш заможні люди, в яких будинки не старої побудови й у хорошому стані. А от старі будиночки у простих людей часто не оформлені належним чином. У результаті маємо непросту ситуацію.

Крім того, є випадки, коли спадщина складна — багато спадкоємців, або важко довести право власності. Наприклад, в однієї бабці була хата, збудована 1956 року. На неї був якийсь документ, однак про будиночок немає інформації з БТІ. Понад те — саме БТІ зруйноване в Дворічанській селищній громаді. Сусіди бабці виїхали. Відтак довести, що людина проживала там понад 30 років, зараз практично неможливо.

— Якщо така ситуація, то що ви радите цим людям?

— Конкретно у випадку з бабусею — для того, щоб відновити право власності, цій людині напевно доведеться звертатися до суду. Інакше вона не отримає компенсацію або сертифікат, кошти на відбудову.

Все, що ми з колегами можемо зробити на цьому етапі, — допомагати людям покроково відновлювати документи. Наразі ми наповнюємо реєстр даними про тих людей, які бодай встигли взяти із собою документи на житло, і вони почали потихеньку реєструвати своє право власності. Допомагаємо людям підготувати документи, зареєструвати їх в реєстрі майнових прав для участі у програмі «єВідновлення».

Через те, що йдеться про район бойових дій, то для того, аби підтвердити факт руйнування житла, спочатку треба звільнити території, а тоді чекати, доки всі факти будуть перевірені. Однак харків’яни, так само як мешканці Бахмута й Мелітополя, наголошують на тому, що вони хочуть жити вже зараз, а не чекати, коли закінчиться бойові дії. Це означає, що вже зараз треба вирішувати проблему соціального чи орендного житла, або видавати сертифікати, аби люди, чиє житло зруйноване, могли відмовитися від нього й придбати нове.

Неприємна тенденція: люди звикли, що їм хтось щось робить, і не хочуть брати відповідальність за будинок на себе

— Чи багато майнових сертифікатів видано в області?

— До профільних комісій уже надійшло більше 4600 заяв для отримання компенсації за повністю знищене житло. За ними було сформовано більш ніж 1500 сертифікатів на загальну суму майже 2,2 мільярда гривень. 

Завдяки цьому понад 300 жителів придбали нове житло, зокрема 246 квартир та 71 приватний житловий будинок за програмою «єВідновлення». Найпопулярнішими є Харків та Чугуївська громада. Ще понад 30 квартир і будинків люди придбали в інших областях: найбільше у Київській, Львівській, Дніпропетровській та Полтавській. Також вісімнадцять тисяч людей отримали 1,65 млрд грн компенсацій для ремонту житла в межах урядової програми.

— Із вашого досвіду, чи менше сьогодні проблем із багатоповерхівками?

— З восьми тисяч багатоквартирних будинків у Харкові 3538 пошкоджено. З них 300 мають серйозні пошкодження, наприклад, у них немає сходів, під’їздів, дахи зруйновані тощо. Через це в таких будинках взагалі ніхто не живе.

2022 року в Харкові проводились ремонтно-відновлювальні роботи на більш ніж 60 зруйнованих від обстрілів багатоповерхових будинках. 2023 року в ХОВА  повідомили про те, що в місті реалізуються 48 проєктів відбудови багатоквартирних будинків на суму 602,3 млн грн. Кошти були виділені з Фонду ліквідації наслідків збройної агресії.

Загалом процес відновлення багатоквартирних будинків — непередбачуваний. Що з ними будуть робити і коли — невідомо. Я приїжджала й консультувала мешканців багатоповерхівок на місцях, запрошувала ініціативні групи на консультації до себе. Побачила неприємну тенденцію: люди звикли, що їм хтось щось робить і не хочуть брати відповідальність за будинок на себе. Цю проблема загострюється через те, що ініціативні люди, які могли б щось зробити — виїхали, а ті, які залишилися в Харкові, розуміють, що це дуже важко.

ОСББ — це ефективний інструмент вирішення проблем

— Який інструмент, на вашу думку, сьогодні є найбільш ефективним для відновлення пошкоджених ворогом багатоповерхівок?

— У 2023 році ми працювали зі спільнотою ОСББ з метою залучення будинків, які постраждали через обстріли ворога, до участі у програмі Фонду енергоефективності «ВідновиДІМ». Адже вона дає можливість ОСББ отримати 100% компенсації витрат на відновлення пошкоджених будинків. Ця програма спочатку була закрита для Харкова. Стала доступною лише у вересні 2023 року. В цей час деякі мешканці вже почали розуміти, що миттєвої допомоги для відновлення їх житла не буде, тому треба самим щось починати робити. І почали створювати ОСББ.

Наприклад, на Північній Салтівці є МЖК «Інтернаціоналіст», де 5-10 років тому мешканці говорили, що таке об’єднання їм непотрібне. Однак після того, як люди побачили, що держава почала видавати кошти на ліквідацію наслідків обстрілів приватному сектору, то зрозуміли, що повинні щось робити, аби також отримати допомогу.

Крім того, в Харкові діє міська програма підтримки ОСББ, яка дозволяє мешканцям виконати роботи з ремонту пошкодженого будинку за рахунок міського бюджету. ОСББ, яким я керую, також скористалися цією програмою, оскільки дах нашого будинку був частково пошкодженим обстрілами.

Отже, ОСББ — це ефективний інструмент вирішення проблем, тому я пояснювала мешканцям, що для того, аби їм допомогли відбудувати будинок, треба створити ОСББ.  Адже наші донори можуть допомогти лише встановити вікна, зробити дрібний ремонт, а більшими ремонтами (наприклад, дахів, сходових клітин, вхідних груп, плит) вони не займаються. Своєю чергою для того, аби стати учасником програми Фонду енергоефективності, потрібно спочатку виконати роботи, пов’язані з несучими конструкціями (якщо вони пошкоджені). А таких будинків дуже багато. Лише після цього можна подати заявку, і Фонд допоможе відновити всі інші пошкодження в будинку і зробити його навіть кращим, ніж він був.

— Та чи вдасться це зробити, адже багатоповерхівок багато, а коштів мало?

— Передбачаю, що великого потоку грошей на відновлення вже не буде, аж доки не почнеться вилучення коштів за репараціями. Що це означає? Вже два роки будинки стоять під дощами, снігом, без будь-якого захисту від погодних умов. Вони руйнуються. Те, що недобили росіяни, добиває погода. Відтак я вважаю, що для відновлення пошкоджених несучих конструкцій необхідно зробити окрему державну програму (бо донори із цим не хочуть мати справу).

У деяких будинках люди власними силами вирішують проблеми з несучими конструкціями. Наприклад, всередині одного з будинків на Північній Салтівці розірвався снаряд. Через це впали дві квартири. Мешканці ініціювали проведення необхідних робіт будівельниками, аби не впав 4-й поверх. Це стало можливим, бо серед мешканців виявився архітектор, який прораховував даний проєкт: як підтримати плиту, щоб будинок не обвалився. Люди скидалися грошима, шукали будівельні компанії, аби провести необхідні роботи із відновлення плит. Однак цей шлях ні фінансово, ні організаційно непосильний для мешканців усіх зруйнованих будинків. Через це потрібен доступний для людей відпрацьований механізм, який би дозволяв розв’язувати такі проблеми швидко та якісно.

— Які заходи, на вашу думку, допомогли б ВПО?

— Як я вже казала, у Харкові є модульне містечко, але люди живуть там майже 8 років, відбувається маргіналізація. Щодо соціального житла, то його як такого немає. Відтак місту потрібне муніципальне житло, яке можна було б надавати нашим ВПО.

Я би зосередилася на гуртожитках. Оскільки ми розуміємо, що студентів у місті не буде протягом щонайменше найближчих 5 років, а ВПО треба десь жити вже зараз, то чому б не переобладнати студентські гуртожитки вишів під соціальне житло? Їх треба передати з державної власності до муніципальної. Тоді муніципальна влада знайшла би донорів і відремонтувала ці будинки. А тоді надавати таке соціальне житло ВПО, аби вони в ньому чекали своєї черги або на оновлення старого свого житла, або на нове житло. Адже гуртожитки також руйнуються. Вже третю зиму вони стоять без опалення, а це нікому невигідно. Їх треба рятувати.

Оскільки серед наших ВПО багато пенсіонерів, то нам треба зробити окреме соціальне житло для літніх людей, бо вони мають спільні інтереси. Проте не всі можуть оформити документи на своє зруйноване житло, бо не всі мають дітей, родичів, які можуть довести, що це житло є власністю цих бабусь та дідусів. Чимало людей поважного віку вже не мають здоров’я займатися такими питаннями. У пенсіонерів повинно бути гідне життя. Навіть у тих, чиє житло зруйновне.

Крім того, для вирішення проблеми з житлом необхідно провести системний аудит житлового фонду. Він дозволить визначити об’єкти державної власності, які можна передати для тимчасового проживання ВПО. Ще 2022 року, коли я об’їжджала громади Харківщини, то питала наших можновладців, чи є в них на балансі якісь зруйновані будівлі, які давно стоять пусті. Наприклад, у Павлограді, за розповідями моєї колеги, не використовують за призначенням кілька колишніх дитячих садочків. Є такі в Первомайському. А в Лозовій є закинута поліклініка. Ці будівлі можна було б переробити і зробити тимчасове соціальне житло — маленькі квартири для ВПО.

А ще слід провести інвентаризацію житла в багатоквартирних будинках, бо в деяких із них є по кілька квартир, де ніхто не мешкає вже протягом 10 років, бо самотні бабусі, які раніше там мешкали, давно вмерли. Ці квартири треба зробити муніципальним житлом, а не передавати їх для приватизації.

Якщо використати всі можливості, то, переконана, що життя ВПО в очікуванні власного житла може суттєво покращитись, а відновлення пошкоджених будинків буде відбуватися швидше.

Павлина ГАВРИЛЯК