Деколонізація як складова українського відновлення: чому це важливо

Щоб відновитися, відбудувати фізичний простір, важливо оновити і ментальний та культурний виміри оточення та самості. У випадку України — це процес деколонізації.

У 2015 році в Україні ухвалили Закон про декомунізацію (Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки), а у 2023 році він був уточнений та посилений Законом про деколонізацію (Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії). Обидва Закони прийняті після агресії РФ на території України: після анексії 2013 року Криму та окупації частин Донецької та Луганської областей, і після повномасштабного вторгнення у 2022 році. По суті вони «закривають» вікно минулого жорсткими приписами ліквідації з публічного простору совєтської та імперської символіки і найменувань. Але деколонізація — це не тільки рух зверху від влади, це також низовий рух, який не достатньо лише зафіксувати в законах. Суспільство мусить бути свідомим необхідності і доцільності процесів деколонізації.

Деколонізація — це процес позбуття травматичної залежності колонії від влади та поневолення колонізатора. Способами позбуття є відмова від пріоритету мови і культури колонізатора, викриття фактів поневолення, повернення цінностей та відродження втрачених надбань культури, відновлення справедливості та конструювання вільної ідентичності на засадах соціокультурної автентичності.

Деколонізація в Україні

Деколонізація та відновлення України — два складних і багаторівневих процеси, які стосуються не тільки фізичної відбудови інфраструктури після воєнних дій, але поряд з тим культурного, соціального та політичного відновлення країни. Основні напрямки цих процесів включають роботу зі свідомістю людей, рішення державних та публічних інституцій, культурні політики, просвіту та міжнародну дипломатію. Але деколонізація це не тільки про культуру, історичне минуле та політику. Втім, по порядку, це:

• деколонізація свідомості;
• психологічне та емоційне відновлення;
• оновлення освіти та науки;
• культурна деколонізація та відродження;
• економічна деколонізація;
• політична деколонізація та зміцнення демократичних інституцій;
• розвиток оновлених міжнародних відносин.

Деколонізація свідомості — це необхідність позбутися наслідків колоніального впливу, який Російська імперія та СРСР наклали на українську культуру, мову та ідентичність. Це відродження та популяризація української мови, традицій і культурних практик, а також очищення культурного простору від імперських наративів та символів, які продовжують нав’язувати російські інтелектуали, дерусифікація.

Психологічне та емоційне відновлення на засадах національних інтересів та гуманістичних цінностях є важливою складовою національного відродження та оновлення соціальних відносин. Психологічна реабілітація громадян, особливо військових та тих, хто пережив окупацію чи бойові дії, важливі на засадах гідності та взаємоповаги. Патріотична та українська ідентичність потребують захисту та політик вдумливого впровадження. Відновлення — це розбудова суспільства на цінностях взаємопідтримки та практик толерантності до різноманіття досвіду війни. Це підтримка громадських ініціатив задля сприяння створенню громадянського суспільства, яке допомагатиме у відновленні постраждалих регіонів з акцентом на оновлені проукраїнські орієнтири поряд з широким культурним діалогом всіх етносів та народностей на території країни, дерусифікація України.

Це оновлення освіти та науки, зокрема через очищення навчальних програм від імперських міфів і російських наративів, які зберігалися у шкільних підручниках та університетських програмах. У фокусі мусить бути українська ідентичність та культура в контекстах світової через посилення уваги до української історії, літератури, філософії та національних героїв. Це прагнення до наукового суверенітету в формі розвитку українських наукових досліджень у співпраці з міжнародними установами для підтримки інновацій і технологій. Позбуття залежності від авторитету російської науки є важливим кроком української науки у сторону світового глобального діалогу і проєктів.

Культурна деколонізація та відродження прихованого, втраченого та невідомого. Дерусифікація та повернення українських назв містам і селам, вулицям і площам, установам та закладам. Це переосмислення пам’ятників та місць пам’яті. Це розвиток українського мистецтва через відновлення історичної справедливості щодо походження культурних та мистецьких цінностей, постатей та творів, через підтримку сучасних українських художників, музикантів, письменників та кінематографістів. Це переосмислення історичної спадщини через критичний аналіз відносин з Росією і створення нових, правдивих інтерпретацій історичних подій. Не засліплений ненавистю кенселінг російської культури, а саме спеціалізовані, основані на українській експертизі «російські студії». Адже це стосується не тільки української нації, але й кримськотатарської спільноти, а також всіх народів, що були позбавлені своєї ідентичності російською та совєтською політиками в межах території сучасної України.

Важливим аспектом культурної деколонізації та відновлення є формування культури нових та оновлених практик меморіалізації. Перед суспільством та його інституціями стоїть виклик навчитися уникати пострадянщини у формах та форматах пам’ятання. Це не тільки про меморіали вшанування пам’яті загиблих цивільних та полеглих воїнів, це в цілому питання того, як українське суспільство пам’ятатиме про себе з врахуванням відновлених джерел, про які довгі часи більшість не просто не знали, навіть не уявляли про їхнє існування: імена замордованих митців і науковців та знищеної пам’яті про їхні твори і винаходи, про зруйновані пам’ятки та вивезені (читай: викрадені) цінності (що знаходяться в музеях та архівах Москви та Санкт-Петербурга) та присвоєння їм радянської чи російської ідентифікації.

Економічна деколонізація означає розбудову нової економічної моделі з максимальним зменшенням партнерства з колонізатором, або повне усунення взаємодій, це побудова енергонезалежності через розвиток власних джерел енергії, зокрема відновлюваних, з метою уникнення залежності від російських ресурсів. Відбудова житла має бути також енергоощадною, на основі новітніх та сучасних технологій. Це диверсифікація ринків через розвиток торгівлі з Європою, Азією та іншими партнерами, щоб уникати надмірної залежності від РФ, а також це розвиток національної промисловості, де важливою є інвестиційна мудрість вкладання у високотехнологічні галузі та підтримку українських підприємців (малого та середнього бізнесу). Це активний пошук нових партнерств та формування взаємовигідних колаборацій з країнами світу та інші деколонізаційні заходи в Україні.

Політична деколонізація та зміцнення демократичних інституцій через відмову від авторитарних практик управління задля зміцнення демократичних цінностей та прав людини. Важливою є судова реформа із забезпеченням незалежності судової системи та дотриманні канонів справедливості. Тут важлива підтримка здобутків децентралізації, яка довела свою успішність, з подальшим ефективним впровадженням регіональної автономії та створенням умов для ефективного самоврядування на місцях.

Зрештою, це розвиток оновлених міжнародних відносин з позицій суб’єктності України. Завдяки міжнародній підтримці інтеграція України рівноправним партнером у забезпечення безпеки та стабільності в регіоні можлива в разі чіткої суб’єктності нашої держави. А це можливо зокрема внаслідок деколонізації ідентичності, в повному позбавленні від нав’язаної меншовартості та самознецінення. Тут важливою є підтримка українською діаспорою внутрішніх процесів в країні, а також залучення українців за кордоном (яких через міграцію від війни понад 3 мільйони і навряд це число зменшиться) для допомоги у відбудові України, інвестицій в економіку та підтримки культурного обміну.

Алла Петренко-Лисак, спеціально для «Вікна Відновлення»