Безбар’єрна Україна: відбудова та європейський досвід для інклюзивного майбутнього

Одним із ключових принципів відновлення України є побудова інклюзивного середовища, у якому буде комфортно всім — людям з інвалідністю, їхнім родинам, людям поважного віку та батькам із дітьми. Це спільна справа, яка вимагає активного залучення суспільства до формування державної політики. Досвід Латвії допоможе краще зрозуміти основи безбар’єрності  — з чого розпочати і як моніторити.

Відновлення України — це можливість побудувати краще майбутнє, на засадах безбар’єрності, енергоефективності та екологічності відповідно до стандартів ЄС. З цього переліку безбар’єрність стає пріоритетом, адже під час війни кількість людей з інвалідністю зростає. Що більше змінюється оточення, то більше люди замислюються про безбар’єрний доступ. Це стає соціальною нормою.

Безбар’єрність — це одне з фундаментальних прав людини. По-справжньому інклюзивним є середовище, у якому люди з інвалідністю не просто спостерігають за життям, а можуть брати в ньому участь. Завдяки доступності спеціальних технічних засобів, наприклад карт Google, спеціально створених для незрячих людей, або прогулянки з навченим собакою, люди з інвалідністю можуть бути більш незалежними від підтримки інших.

Суспільство, звісно, потребує час для змін. Найпростіше створити спеціальне місце, стверджуючи, що, залишаючись там, люди з інвалідністю будуть у безпеці. Однак ізоляція та відокремлення не є реальними умовами життя. Вони є неприйнятними, як показав рух за права людей з інвалідністю в Європі.

Коли після Другої світової війни працездатні люди повернулися з бойових дій з інвалідністю, вони фактично опинилися замкненими у своїх домівках. Уряди не були готові до системних змін. Це спонукало людей вийти на демонстрації, вимагаючи створити рівні умови для залучення у суспільне життя та роботу кожного. Україна зараз має подібний запит на інклюзивність. Тому вкрай важливо почати впроваджувати зміни вже зараз, не чекаючи закінчення війни. Інакше українці заплатять ціну за зволікання.

Гунта Анка, віцепрезидентка Європейського форуму з питань інвалідності, розповідає, що їхня організація закликає світову донорську мережу враховувати принципи інклюзивності у відновленні України. Європейське фінансування передбачає дотримання стандартів безбар’єрності, однак вплинути на інвесторів зі США, Японії та інших третіх країн не просто. Виникає дивна ситуація, коли ті самі донори дотримуються інклюзивних норм у будівництві у Швеції, а в Україні вкладають гроші у неінклюзивні споруди. Зміна будівлі на пізніших етапах обійдеться набагато дорожче.

Примітно, що безбар’єрність та інклюзивність залежать не лише від держави, а й від суспільства. Якщо ніхто не буде говорити, що це важливо, то зміни не настануть. Навіть у ЄС країни мають різний рівень безбар’єрності. Лідерами є Нідерланди та Іспанія. Слабкою стороною Франції є пристрасть до сходів в архітектурі, але поруч завжди є пандуси. Ситуація в Бельгії ускладнюється функціонуванням трьох різних урядів. Найближчим прикладом для України у сфері інклюзивного розвитку є країни Балтії, особливо Латвія.

У нас багато спільного. Після радянської окупації і Україна, і Латвія залишилися з обмеженими фінансовими ресурсами та розумінням у сфері безбар’єрності. Латвія почала ініціювати певні зміни, але справжнім поштовхом до трансформації став вступ країни до Європейського Союзу. Близько 60% законодавства у сфері прав людей з інвалідністю країн-членів походить з ЄС. Регуляції та умови використання фондів ЄС не дозволяють країнам створювати «нові бар’єри». Це означає, що всі нові будівлі та дороги повинні бути безбар’єрними.

За 20 років членства у ЄС Латвія досягла значного прогресу. Ще у 2000-х роках безбар’єрність здавалась нездійсненною мрією. Вивчаючи досвід скандинавських країн, латвійці усвідомлювали, що досягнення такого рівня інклюзивності є дорогим і складним. Утім, крок за кроком країна розпочала трансформацію.

Найкращий спосіб забезпечити рівні можливості для людей з інвалідністю — почати зі школи. У Латвії діти з інвалідністю відвідують звичайні місцеві школи. Існують ресурсні центри, які забезпечують школи всім необхідним — від різних методик чи консультацій до направлення вчителів зі спеціальною підготовкою.

Логіка тут проста. Наприклад, якщо у вашому класі є незряча дитина, ви знаєте, що це означає. Ви знаєте, як допомогти і коли. Ви знаєте, що вона така ж, як і інші діти. Оскільки у вас є цей досвід, ви можете працевлаштувати цю дитину в майбутньому або, можливо, іншу людину з інвалідністю. Це зміна в системі і в мисленні.

З точки зору інфраструктури центр Риги є інклюзивним. Найбільшою проблемою були старі будівлі, де сходи є частиною історичної спадщини. Щоб їх демонтувати, потрібно створювати петиції та отримувати багато дозволів. Тому в Ризі знайшли більш швидке, просте і дешеве рішення — мобільні пандуси. Усі заклади, такі як кафе та магазини, повинні їх мати.

Загалом, у Латвії існує два способи моніторингу інклюзивності:

• Якщо будівля нова, архітектор відповідає за те, щоб вона була інклюзивною.
Це означає, що в проєкті будівлі мають бути передбачені всі необхідні елементи — пандус, інклюзивні двері, ліфт, просторі туалети тощо. Законодавча база для цього розроблена Кабінетом Міністрів і містить усі стандарти безбар’єрності. Наприклад, двері мають бути 90 см завширшки, щоб люди на візках могли безперешкодно пересуватися. Стандарти є національними, але вони відповідають нормам ЄС.

Наступний крок — сам процес будівництва, під час якого зазвичай щось йде не за планом. Якість використаних матеріалів може бути незадовільною. Наприклад, плитка виявляється слизькою. Саме тому до кожного громадського проєкту обов’язково залучаються незалежні експерти, які перевіряють інклюзивність будівлі, приймаючи її або надаючи вимоги щодо вдосконалення Без внесення необхідних змін будівля не може бути введена в експлуатацію.

• Якщо будівля стара, то під час реконструкції її слід зробити інклюзивною.

Аргументи про те, що зміни в старовинних будинках неможливі через їхній вік, недоречні. Всі старі будівлі були змінені — в них є центральне опалення, електрика та інтернет. Так само можна зробити незначні зміни у входах/виходах, щоб забезпечити рівні можливості для людей. Основною проблемою багатьох історичних будівель є відсутність ремонтів протягом тривалого часу, що відтерміновує необхідні зміни, наприклад встановлення стаціонарного пандусу. На допомогу приходить рішення з мобільними пандусами.

Зрештою, девіз людей з інвалідністю в Європі — «Нічого про нас без нас!». Активне залучення та участь людей з інвалідністю у плануванні стратегій і політик, які впливають на їхнє життя, допомагають формувати краще середовище для всіх. Адже інклюзивним є суспільство, в якому почуті всі голоси.

Нещодавно в Латвії розпочала свою роботу Ризька Академія прав людей з інвалідністю. Метою Академії є поширення латвійського досвіду та кращих практик реалізації прав людей з інвалідністю. Представники українських громадських організацій людей з інвалідністю можуть взяти участь у регулярній тижневій програмі, яка складається з теоретичної частини, де обговорюється Європейська конвенція з прав людини та її застосування, і практичної, під час якої організовують навчальні візити до шкіл та університетів. Пройшовши тренінг, учасники отримують сертифікати і зможуть працювати над оцінкою доступності будівель під час відбудови України.

Латвійці також створили спеціальну контактну лінію для людей з інвалідністю, куди вони можуть звернутися з будь-якими питаннями та отримати консультацію. Крім того, ризькі активісти щотижня організовують спеціальні групи підтримки, які допомагають переселенцям з інвалідністю будувати спільноту, пояснюють, як працює місцева система охорони здоров’я та сприяють їх інтеграції.

Загалом, шлях Латвії до інклюзивності та безбар’єрності є знаковим та надихаючим. Навіть якщо безбар’єрність здається утопією, ми все одно можемо досягти прогресу, впроваджуючи зміни крок за кроком. Це не трапиться швидко, але дуже важливо обрати правильний шлях і йти ним.

Колонку підготовлено в межах проєкту «Контроль витрат на відновлення України», що фінансується Європейським Союзом. З попередніми випусками можна ознайомитися за посиланням. Проєкт є спільною роботою Центру економічної стратегії, Інституту економічних досліджень та політичних консультацій та ГО «Технології прогресу». Всі учасники проєкту є членами коаліції RISE.

Олександра Кобернік, позаштатна економістка Центру Економічної Стратегії