Зелене відновлення України: не просто політика, а вектор змін

Україна стоїть перед викликом: не лише відбудувати зруйноване, а зробити це сучасно, енергоефективно й екологічно. Війна зруйнувала інфраструктуру, але дала поштовх до перезавантаження підходів – від житлового сектору до систем генерації енергії. У центрі цієї трансформації – «зелена» енергетика, децентралізація рішень і посилення ролі місцевих громад.

Про це говорили під час бізнес-форуму «Візія України 2030», інфопартнером якого стало «Вікно Відновлення».

Відбудова як колективний виклик

Програмний директор ініціативи «FELICITY II» від «GIZ» Андре Фабіан так описав масштаб завдань:

«Це дуже комплексне питання, яке охоплює технічні, соціальні, економічні аспекти, також має певні інституційні аспекти».

Йдеться не просто про ремонт будівель, а про створення нової якості середовища для життя – інклюзивного, стійкого до змін клімату та привабливого з архітектурної точки зору.

Одним із пілотних проєктів, який стартує найближчим часом, стане підтримка двох муніципалітетів у відбудові житлового фонду.

«Наші міста мають бути не лише стійкими в плані декарбонізації… Вони мають бути гарними», – зазначив він.

Передбачене фінансування з боку Європейського інвестиційного банку, створення механізмів для масштабування, навчання муніципалітетів і, що важливо, залучення мешканців.

«Має бути діалог із жителями, залучення ОСББ», – додав він.

Як держава спрямовує фінансові потоки

Державна політика у сфері енергоефективності переживає трансформацію, яка відбувається паралельно з фізичним відновленням країни. Важливим інструментом стала поява нового механізму підтримки – Державного фонду декарбонізації та енергоефективної трансформації. Як повідомила Марія Малая, перша заступниця голови Держагентства з енергоефективності, цей інструмент запрацював минулого року й уже має спеціальну установу, яка адмініструє фінансову допомогу.

Фонд спрямований на підтримку не лише муніципалітетів і бізнесу, а з 2025-го року також і ОСББ.

«На сьогодні Державний фонд декарбонізації може надавати кредити, фінансовий лізинг для проєктів, у тому числі в житловому секторі», – пояснила вона.

Розподіл фінансових інструментів:

• для муніципалітетів – прямі кредити на реалізацію енергоефективних заходів;
• для бізнесу – фінансовий лізинг;
• для ЕСКО-компаній – окремий інструмент у вигляді факторингових договорів.

Крім того, 2025-го року стартувала реалізація «зелених» проєктів у рамках зобов’язань України за оновленою європейською директивою з енергоефективності, зокрема щодо показової ролі будівель бюджетних установ.

Додатковий поштовх дало підписання меморандуму про взаєморозуміння між Фондом декарбонізації та Фондом енергоефективності.

«Метою меморандуму є якраз спрощення доступу до фінансових ресурсів і дешевих кредитів для ОСББ, щоб у майбутньому отримати гранти Фонду енергоефективності», – наголосила посадовиця.

Таким чином, держава не лише формує політику, а й створює конкретні фінансові механізми, які дозволяють різним учасникам процесу відновлення – громадам, бізнесу, ОСББ – переходити до практичної реалізації енергоефективних рішень.

Брак фінансів і робочих рук – найбільші виклики

Фінансування залишається головною перешкодою для масштабного впровадження енергоефективних заходів та відновлення житлової інфраструктури. Єгор Фаренюк, директор Фонду енергоефективності, не приховує, що першочерговий бар’єр – це нестача грошей.

«Якщо пожартувати, це можна сказати так, це кошти, кошти і ще раз кошти», – сказав він під час дискусії.

Після початку повномасштабної війни фонд запустив нові програми відновлення і намагався адаптувати існуючі, зокрема «Енергодім», до реалій воєнного часу. Були запроваджені авансові механізми, розроблені додаткові ініціативи, але ефективне впровадження досі залежить від доступу до стабільних джерел фінансування.

«Ми постійно знаходимося в пошуках фінансових інструментів, тому що саме від них залежить можливість швидко і масштабно впроваджувати всі енергоефективні заходи», – додав Єгор Фаренюк.

Не менш гострою є проблема браку кваліфікованих кадрів. Значна частина фахівців галузі мобілізована або виїхала за кордон. Через це реалізація навіть добре профінансованих проєктів може затримуватися.

Вихід, за словами Фаренюка, полягає у створенні умов для повернення фахівців, розгортанні системи пришвидшеного навчання і перекваліфікації, а також у розумному залученні зовнішнього трудового ресурсу.

Третій бар’єр – руйнування виробничої бази. Частина підприємств, які випускають необхідне обладнання та матеріали для енергоефективної модернізації, була знищена або змушена евакуюватися. Це впливає на терміни, якість і логістику впровадження технологій. Водночас Єгор Фаренюк висловлює оптимізм:

«Після завершення війни ми зможемо наростити ці потужності дуже швидко, тому що Україна вміє швидко реагувати на виклики, якщо є фінансовий ресурс».

Ринок адаптується швидше, ніж регулювання

Вторгнення росії та масовані атаки на енергетичну інфраструктуру змусили український ринок шукати автономні, швидкі та надійні рішення. І бізнес, і домогосподарства відреагували на енергетичну нестабільність не очікуванням державної підтримки, а власними діями. Як зазначив Станіслав Ігнатьєв, голова Ради Української асоціації відновлюваної енергетики, існує значне зацікавлення  децентралізованою генерацією.

Ще до повномасштабного вторгнення в Україні активно розвивали промислову відновлювану енергетику – побудували 9,6 ГВт потужностей у вітровій та сонячній енергетиці. Але саме війна стала «вікном можливостей» для розподіленої генерації. Знищення об’єктів централізованої генерації змусило бізнес оперативно переходити на автономні джерела.

«Побутові споживачі дуже швидко відреагували… будували сучасні станції для власного споживання без підключення до мереж», – сказав Станіслав Ігнатьєв.

Інвестиції в автономні системи енергоживлення стали масовим явищем. Збільшився попит на побутові накопичувачі енергії, з’явився новий споживчий ринок, який раніше практично не існував.

У промисловості цей процес набув ще більшого масштабу. 2024-го року бізнес встановив 997 МВт нових потужностей розподіленої генерації. З них 556 МВт – це сонячні електростанції, змонтовані на дахах торговельних центрів, складів, логістичних хабів, зазначив Станіслав Ігнатьєв.

«Рітейл, логістика – всі, хто залежить від безперервних процесів, почали створювати власну генерацію для внутрішніх потреб», – пояснив він.

Паралельно НЕК «Укренерго» почало застосовувати обмеження на споживання для юридичних осіб, зокрема тих, хто вже мав розподілену генерацію. За словами Ігнатьєва, це не зупинило бізнес, а, навпаки, стало додатковим стимулом інвестувати в автономні енергорішення.

Бізнес – рушій, який уже в дії

Один із найактивніших рушіїв «зеленого» відновлення в Україні – це приватний сектор. І мова не лише про технології, а про зміну мислення. Бізнес не чекає, поки держава створить ідеальні умови, – він адаптується сам, інвестує, впроваджує і масштабує. Про це з переконанням говорить Олександр Домбровський – голова правління «Global 100% RE Ukraine».

«Коли ми говоримо про «зелену» енергетику – це не просто екологія, це інструмент енергетичної безпеки», – наголосив він.

Йдеться не лише про нові ринки, а й про національну безпеку. З початку війни бізнес в Україні інвестував десятки мільйонів євро і доларів у забезпечення енергетичної автономії. На першому етапі це були дизельні генератори. Але сьогодні мова вже про інше – про сотні мегават сонячної генерації, інтегрованої з системами накопичення енергії.

Він також підкреслив, що український бізнес не поступається європейським компаніям ані за рівнем технологій, ані за ефективністю. Йдеться про повний спектр «зелених» рішень – від біогазу й біометану до водню, сонячних станцій і накопичувачів енергії.

Окрему увагу Домбровський приділив ролі муніципалітетів і місцевої влади. Саме вони, за його словами, мають стати партнерами бізнесу у впровадженні інновацій. Адже бізнес перший відчуває всі ризики – як переваги, так і недоліки нових технологій – і може передати цінний практичний досвід громадам.

«Завдання місцевої влади – допомагати місцевому бізнесу бути «найзеленішим» і найінноваційнішим. Тоді й бюджетні установи, і комунальні підприємства швидко адаптуються до «зеленого» переходу», – зазначив спікер.

Таким чином, бізнес не лише долає виклики війни, а й формує нову інфраструктуру – екологічну, технологічну й економічно стійку.

Страхи інвесторів і виклики регіонів

Хоча український бізнес демонструє гнучкість і готовність інвестувати, іноземні партнери залишаються обережними. Як зазначила Клавдія Яцишина з Української енергетичної ініціативи, ключовим стримувальним фактором для міжнародних інституцій є безпекові ризики.

«Об’єкти енергетики – це критична інфраструктура, яка щоденно під обстрілами. Інвестори хочуть гарантії повернення інвестицій», – пояснила вона.

Крім того, існує географічний дисбаланс: частина донорів віддає перевагу західним регіонам як більш безпечним, тоді як інші навпаки готові підтримувати зруйновані території на кшталт Запоріжжя чи Херсонщини.

Яцишина також наголосила: без інвестицій у людей, зокрема у підготовку кадрів на місцях, технічна допомога не буде ефективною. Передання обладнання має супроводжуватись навчанням, інакше воно простоюватиме. Особливу увагу варто приділяти малим громадам, переселенцям і демобілізованим – саме вони можуть стати рушієм локального відновлення.

Вугільні громади – приклади трансформації

Вугільні регіони України, які раніше залежали від шахт і теплоелектростанцій, зараз опинилися перед потребою швидкої адаптації. Як розповів Андрій Табінський, виконавчий директор Асоціації вугільних громад України, такі громади вже розробили плани трансформації. Свої документи затвердили Львівська та Волинська області.

Ці плани – не формальні стратегії, а конкретні переліки проєктів, які громади готували самостійно. Один із прикладів – ліцей у Шептицькому, який раніше навчав шахтарів, а тепер готує спеціалістів із встановлення сонячних панелей, теплових насосів і міні-вітростанцій.

Втім, чимало громад змушені діяти реактивно – як-от Бурштин і Добротвір, де через руйнування ТЕС під загрозою залишилося понад 25 тисяч людей. Там громади встановлюють когенераційні установки й уже планують наступні кроки – енергоефективну модернізацію житла.

На думку Табінського, фінансові ресурси є, але бракує якісно підготовлених проєктів і заявок. Саме над цим, за його словами, асоціація працюватиме найближчим часом.

Основа змін – освіта і довіра

На завершення дискусії модераторка запропонувала учасникам уявити: що б вони зробили, маючи 1 мільйон євро для досягнення цілей сталого розвитку до 2030-го року. Відповіді були майже одностайними – більшість інвестували б у «зелену» енергію та освіту.

Цей вибір не випадковий. Протягом усієї розмови звучала думка: без підготовлених людей навіть найкращі технології не працюватимуть. Освітні програми, перекваліфікація, передання знань – саме це формує стійкість громад і забезпечує ефективне використання інвестицій.

Довіра – друга складова. Успіх програм енергоефективності залежить не лише від технологій чи рішень уряду, а й від готовності людей долучатися, ухвалювати зміни у своїх домівках, громадах, на підприємствах.

Форум «Візія України 2030»

Міжнародний форум «Візія України 2030» організували у Києві 21 травня. Підприємці, інвестори, урядовці та експерти збиралися, щоб обговорити сценарії післявоєнного розвитку країни. У центрі уваги були інвестиційна привабливість, податкові реформи, цифрові інструменти, зелена відбудова та роль бізнесу у відновленні.